Балада – віршований казково-фантастичний твір, в якому описуються події героїчного, легендарного або історичного характеру. Балада виникла в італійському фольклорі, в літературу введена романтиками. В баладі розповідається про одну якусь подію. Сюжет розроблено докладніше, ніж у співомовці, образи-персонажі (їх тут два-три) дано повніше. У цьому відношенні балада наближається до оповідання. Ліричний герой найчастіше – сам поет. Автори балад широко використовували народні легенди та історичні перекази
Основний мотив першої балади "Причинна" (1837) – розлука селянської дівчини-сироти з її милим, козаком. Шевченко йшов від життя, від реальної дійсності, де подібні явища були звичайні, дуже поширені. Мотив розлуки, туги за милим часто зустрічається в українських народних піснях.
Жанровими особливостями балади Шевченка близькі до балад прогресивних українських романтиків. "Причинна", як і інші балади, має романтичний характер. Передусім це виявляється в елементах фантастики, позбавленої, проте, жодної містики. Фантастика "Причинної" народнопоетичного походження. Русалки залоскотали дівчину-причинну.
Шевченко далі пише романтичні балади. Деякі історики літератури зв'язували "Тополю" (1839) з баладами Міцкевича ("Ucieczka"), Жуковського ("Людмила", "Світлана"), Боровиковського ("Маруся"). Тим часом спільного в них дуже мало. У баладі Шевченка мертвий милий, як відомо, не повертається до героїні. Балади поета позбавлені романтичних "жахів", містики. І. Франко у доповіді про "Тополю", відзначаючи спільні риси балад Шевченка з баладами Бюргера, Міцкевича, Жуковського і Боровиковського, вказав і на відмінності, зокрема на відсутність образів упирів: "Здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета відверталася від того огидного виплоду темноти та ненависті до натури людської. Ніде в своїх творах... Шевченко ані разу не ужив слова упир, не впровадив сього виображення, помимо, що виображення се в народі дуже розширене і що Шевченко жив та виховувався в сам розгар романтизму польського й російського, котрий без упирів ані кроку не міг зробити" [33].
Єдиним фантастичним моментом у баладі є перетворення дівчини в тополю. Але й про нього говориться просто, без містичного нагнітання:
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала...
І на диво серед поля
Тополею стала [35].
В даному разі Шевченко йшов не за літературними зразками, а використовував усну творчість українського народу.
Влітку 1846 p. Шевченко деякий час жив у Києві, тут він написав дві балади: "Лілея" і "Русалка" (1846). Твори ці переписані в окремий зошит, куди пізніше була вписана й передмова до нового, проектованого видання "Кобзаря", в яке мали ввійти, крім раніше надрукованих, і нові твори, зокрема названі балади.
Як і раніше, балади Шевченка щільно зв'язані з усною народною творчістю. В типову для романтизму жанрову форму поет вкладає цілком життєвий реальний зміст. В баладі "Лілея", майстерно використавши народнопоетичні уявлення при перетворення людини, зокрема дівчини, в квітку, Шевченко відобразив соціальні суперечності кріпосницької дійсності, висловив палкий протест проти зневажання честі жінки кріпосниками. Мати "Лілеї" – покритка, – вмираючи, "злого пана кляла-проклинала". Селяни також проклинають його й після від'їзду пана спалюють його будинок, суворо караючи дочку покритки, не знаючи, що вона не винна [20, 234].
Подібного характеру й балада "Русалка" (1846). У літературі вже відзначалась деяка близькість її до українського фольклору, до драми Пушкіна "Русалка" (назва належить видавцям), до балади Міцкевича "Rybka". Оригінальність балади Шевченка цілком очевидна: мати карається за те, що вона примирилася з паном-спокусником; "русалки" – жертви розбещених поміщиків – виступають месницями за вчинене панами соціальне зло.
Постійне повертання поета до теми "Катерини" й "Слепой", розробка цих тем у все нових і нових варіантах пояснюється, по-перше, суб'єктивними художніми уподобаннями поета, а по-друге, тим, що зневажання жіночої честі розбещеними поміщиками, управителями було дуже поширеним явищем за кріпосницького ладу, про що ми маємо численні свідчення мемуаристів, зокрема тих, які перебували на Україні '.
