Термін «балада» походить від грецького ballo — рухатись (той Же корінь, що латинське ballo — танцюю, від якого пішло італійське ballare, що дійшло до нас у спільнокореневих словах болеро, балет).
Так у західній Європі називали пісню, якою супроводжувався танець (часто — ритуальний танець). Тому ця пісня відрізнялася від ліричних пісень ритмом, вона супроводжувалась різними танцювальними рухами, набувала драматизму. Пізніше, під впливом професійної літератури, балади видозмінювались, втрачали первісні риси, хоча у деяких народів Європи балада збереглась і в первісному значенні (танцювальні пісні англо-саксів та скандинавських народностей).
Після того, як балада втратила зв'язок з танцем, який супроводжувала, на перший план вийшли епічність і драматизм, які у поєднанні з ліризмом дають неповторний синтез, який у такому співвідношенні не зустрічається в жодному іншому жанрі. Однак саме це поєднання різновидових рис і ускладнює визначення балади як жанру, а давнє її значення ще й досі залишається не з'ясованим, оскільки на відміну від усіх інших давніх жанрів, які мали виключно утилітарне практичне значення, балада спрямована також на естетичне переживання: викликати у слухача певні почуття, емоції, образи, думки. Цим вона різко відрізняється від інших жанрів фольклору, який, на думку В. Проппа, створений таким чином, що не змушує людину задумуватись над своїм життям. Балада ж навпаки, подібно до творів літератури, спонукає до роздумів над проблемами буття, філософських узагальнень і паралелей із власним життям.
Які ж основні риси, що вирізняють баладу з-поміж інших жанрів фольклору?
1. Формою балада дуже подібна до ліричної пісні. Але на відміну від пісні (в якій за законами лірики передаються почуття чи переживання ліричного героя, його думки, викликані окремим епізодом життя) у баладі є сюжет — епічне начало (відтворюються бодай стисло дії і вчинки героя, його стосунки з іншими людьми). Тому в баладі є не одна (як у переважній більшості пісень), а кілька дієвих осіб, стосунки між якими розкриваються за законами епосу (наявні всі елементи композиції), чим балада споріднюється з легендами та оповіданнями. Недаремно деякі дослідники називали цей жанр пісенною повістю.
2. В основі сюжету балади лежать незвичайні, часто фантастичні події (дівчина перетворюється в тополю, брат продає сестру, чоловік за намовою коханки вбиває дружину, дівчина отруює невірного коханого, мати пропиває дочку та ін.). Цією незвичайністю, екстраординарністю (а часто і жорстокістю) зображуваного балади відрізняються від ліричних пісень на суспільно-побутові чи родинно-побутові теми, в яких події не виходять за рамки буденного життя. Елементи чудесного, фантастичного, зумовлені давніми віруваннями (чаклунство, анімізм, жертвоприношення та ін.), споріднюють балади з казками, де зустрічаються ці ж елементи, а також з легендами, в яких, як і в баладі, поширений прийом метаморфози (перетворення людини в дерево, пташку, квітку, камінь і т. п.).
3. Однак якими б незвичайними не були події, зображені в баладі, її дійові особи, як правило, — прості звичайні люди (свекруха, невістка, брат з сестрою, невірний хлопець та ін.), і змальовані картини стосуються життя лише окремої людини. Ці події не мають національного чи загальнодержавного значення (як це притаманне героїчному епосові, де билинні богатирі чи козаки з дум роблять надзвичайні подвиги в ім'я усього народу, для визволення рідної землі від чужоземних загарбників і т. п.). Цим балади відрізняються від билин, дум та історичних пісень. У них домінують сімейний побут і картини особистого життя.
4. Важлива особливість, яку помічали усі дослідники балад, — трагізм. Ф. Колесса давав визначення балади як «сумовитої лірично-епічної пісні про надзвичайні події, життєві конфлікти з трагічним закінченням. На це звертає увагу і Петро Лінтур: «балада розповідає переважно про похмурі, трагічні випадки, які привертають увагу, вражають». Балада ніколи не завершується щасливо. Цим вона відрізняється від усіх видів фольклору. Більше того, зло в баладі, як правило, залишається не покараним (убивця залишається жити, звідник виплутується зі складних обставин, винуватці часто навіть не шкодують за скоєним, їх не мучить совість). Як і в казках, у баладах є гостре протистояння добра і зла. Але добро у них перемагає лише умовно (закохані, яким не дозволяють одружитися, топляться і в такий спосіб залишаються навіки разом; мати, отруївши нелюбу невістку, втрачає і коханого сина, який, зрозумівши злий намір матері, випиває отруту та ін.). Так виявляються народні уявлення про торжество справедливості. Позитивний баладний герой приймає смерть без страху, вбачаючи у цьому вихід зі складних життєвих обставин, з безнадійних ситуацій. Тому балада завжди є дуже емоційною, хвилюючою, що сильно діє на людські почуття, примушує співпереживати з героями, задуматись над самим життям.
6. Дуже важливою прикметою балади є її своєрідна реалістичність. Це не означає, що жанр балади характерний тільки для реалізму як естетичної системи. Реалістичність балад проявляється у кількох моментах:
— час в баладі стосується «потенційної сучасності» (В. Пропп), тобто згадані в баладі події відбувалися не в глибокому минулому (як у героїчному епосі), а зовсім недавно;
— усі події, незважаючи на фантастичний елемент, є потенційно можливими. Чудо у баладі ніколи не є визначальним, не проймає оповіді всуціль, а лише фрагментарно, тому не деформує домінантного міметичного освоєння дійсності. Наприклад, перетворення дівчини в тополю, окрім рис метаморфози, залишків анімістичних вірувань, переплітається зі звичаєм садити на могилі тополю (це саме стосується калини чи явора);
— персонажі балад — не богатирі, князі чи царевичі, а звичайні люди різних суспільних верств. Вони не діляться на «героїв і злодіїв» (Пропп), бо і злочинці — не епічні гіперболізовані злочинці, а звичайні люди. Сама дійсність теж ні не гіперболізована, ні не ідеалізована, а мислиться такою, якою є, з усіма властивостями складного буття (у тому числі — трагічними). Весь фольклор до того не наголошував на трагізмі (герої билин завжди перемагали ворога, злі сили були покарані, правда і справедливість встановлені — усе «поставлено на свої місця»). Дуже рідко, в окремих випадках у новелістичних билинах зустрічаються елементи вбивства чи самогубства («Билина про Дунай»), що можна якоюсь мірою вважати перехідною ланкою між билиною і баладою, і то дуже умовно, бо в баладі представляються переважно людські характери і їх зіткнення у реальному житті. Тут відсутня ідеалізація позитивних героїв чи їх рис, гіперболізація обставин чи здібностей, ліризація почуттів, монументалізм у зображенні обраної теми, її значимості.
7. Серед характерних рис балади як жанру можна помітити і дидактичність. Прямо чи опосередковано у баладі криється повчання чи застереження. Навіть якщо зло залишається непокараним, утверджується торжество добра і справедливості (хай навіть великою ціною людського життя, оскільки смерть часто є не центром проблеми чи джерелом трагізму, а, навпаки, шляхом вирішення конфлікту, виходом з безнадійної ситуації, що склалася силою обставин чи непередбачуваних вчинків героїв). І навіть якщо формально зло торжествує, все одно симпатії слухачів залишаються на боці скривджених, на боці слабкої жертви, яка не змогла постояти за себе, і від протилежного встановлюється народна мораль, виробляються загальноприйнятні норми співжиття, виховується здатність співпереживати, відчувати людський біль, жаль, розчарування.
Таким чином, балада — це ліро-епічний пісенний твір з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народної моралі трагічні конфлікти, породжені надзвичайними чи фантастичними подіями, вчинками та фатальними збігами обставин в особистому, сімейному чи суспільному житті звичайних людей.
Найдетальнішу класифікацію балад в українській фольклористиці розробив О. Дей у монографії «Українська народна балада» (К., 1986). Він вважав, що всі українські балади за характером людських взаємин і конфліктів, їх причинами і наслідками чітко розподіляються на три великі групи: 1. Про кохання та дошлюбні відносини (особисті взаємини); 2. Про сімейні взаємини і конфлікти; 3. Взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин. Цей перший рівень класифікації відображає загальнолюдську градацію особа — сім'я — суспільство. У рамках кожної з цих груп виділяються тематичні цикли.
І. Кохання і дошлюбні відносини
1. Добір пари випробуванням сили і кмітливості.
2. Чарування. Отруєння чарами.
3. Суперництво в коханні.
4. Збування нелюба ціною життя.
5. Вивірення вірності в коханні.
6. Взаємовідданість закоханих вище родинних почутів.
7. Втрата милого (милої). Переживання з приводу його (її) смерті (розлуки).
8. Самогубство (смерть) насильно розлучених закоханих.
9. Незвичайні побачення та зустрічі розлучених закоханих.
10. Зрада в коханні й дружбі. Помста за невірність.
11. Втеча зі спокусниками, розплата підмовлених до мандрів за своє легковір'я.
12. Зрадливе зведення дівчини. Втрата вінка.
13. Дітозгубництво.
14. Шлюб. Вінчання.
II. Сімейні взаємини і конфлікти
1. Випадковий і попереджений інцест (кровозмішення).
2. Вивіряння родинної і подружньої вірності.
3. Нагла смерть вірної дружини.
4. Втрата доброго чоловіка.
5. Конфлікти між одруженими без любові (чоловік-нелюб, ненависна жінка).
6. Подружня зрада. Перелюбство.
7. Вбивство (покарання) дружини (чоловіка) за намовою.
8. Знущання свекрухи над невісткою.
9. Взаємини невісток і зовиць.
10. Мати, батько і їх малі діти.
11. Мати і дорослі дочки і сини.
12. Сутички неслухняних і невдячних синів і дочок з батьками.
13. Родинні почуття між братами і сестрами. Брати — захисники сестер.
14. Відгомони соціальної нерівності у відносинах братів і сестер.
15. Збиткування мачухи (приймака) над сиротами. Сирітська доля.
16. Сімейні нещастя від розбійництва.
ІІІ. Відгомони соціального та історичного життя
1. Турецько-татарські напади на Україну.
2. Сутички козаків із шляхетськими поневолювачами.
3. Чумакування.
4. Гуртоправство.
5. Гайдамацтво, опришківство. Соціальний протест проти панів.
6. Військова повинність. Війни та їх жертви.
7. Героїзм борців за нове життя.
8. Велика Вітчизняна війна радянського народу. Здійснений О. Деєм каталог охоплює 288 сюжетів та понад 80 їх версій. З них 122 належить до першої групи, 94 — до другої, 72 — до третьої. Але й ця класифікація видається не бездоганною. В окремих випадках цикли надто звужені, в інших — велика кількість віддалених сюжетів творять один цикл досить-таки умовно.
