пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Вставні, вставлені слова, словосполуки, речення

Вставними називаються слова, словосполучення й речення, які служать для вираження модальних значень чи оцінки висловленого: вірогідності чи ймовірності, упевненості (ствердження) чи сумніву, вказівки на те, кому належить висловлена думка [6,].

Вставленими називаються слова і речення, які служать для розкриття, пояснення смислового значення якогось із членів речення, уточнення його або доповнення новою інформацією [6,].

Вставні слова і словосполучення – один з поширених засобів суб’єктивної модальності. О. М. Пєшковський запровадив назви – вставні слова і словосполучення слів. Він підкреслює, що вставні слова і словосполучення не пов’язані узгодженням, керуванням чи приляганням, і тому не є членам або частинами речення. Вставні слова О.М. Пєшковський поділив за значенням на три розряди: 1) із значенням ставлення розмовляючого до тієї чи іншої думки; 2) із значенням адресата висловлювання; 3) із значенням відношення до попередньої чи наступної події [4, с. 376].

Отже, за значенням вставні слова і словосполучення можна поділити на такі розряди:

  1. вставні слова і словосполучення, що виражають модальну оцінку мовцем міри реальності повідомлюваного (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів тощо) – безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається, напевно, очевидно, либонь, без сумніву, зрозуміло, правда, безперечно, розуміється, може, може бути тощо;

  2. вставні слова і словосполучення, що виражають почуття мовця у зв’язку з повідомленням (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) – на щастя, на жаль, як на біду, як на зло, як на гріх, як навмисне, нівроку, шкода, на радість, на диво, тощо;

  3. вставні слова і словосполучення, що привертають, активізують увагу співрозмовника – чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, бачите, погодьтесь, повірте, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте, між нами кажучи тощо;

  4. вставні слова і словосполучення, що вказують на джерело повідомлення – кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом…, на думку…, на мою думку, по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому, за теорією…, на погляд… тощо;

  5. вставні слова і словосполучення, що допомагають упорядкувати думки, пов’язати їх між собою, вказати на послідовність викладу – по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, навпаки, наприклад, отже, словом, значить, виявляється, зокрема, зрештою, повторюю, насамперед, виходить, тощо;

  6. вставні слова і словосполучення, що виражають емоційність вислову, підкреслюють його експресивність – даруйте, пробачте, легко сказати;

7) вставні слова і словосполучення, що вказують на оцінку міри того, про що йдеться, а також на міру його звичайності – найбільше, найменше, у крайньому випадку, буває, бувало тощо;

8) вставні слова і словосполучення, за допомогою яких робиться висновок, зв’язок з попередньою думкою, підбиваються підсумки – отже, взагалі, словом, значить, виходить, навпаки.

Оскільки вставні слова надають значенню основного речення додаткового відтінку, це означає, що вони за змістом пов’язуються з ним. Про цей зв’язок свідчить сам факт розташування вставних слів у межах того чи іншого речення, а також інтонаційне об’єднання порівняно з усім текстом. Отже, вставні слова лише з формально-граматичного погляду ізольовані від речення; з комунікативного погляду вони пояснюють основне речення в цілому.

За спостереженням М. М. Шанського, вставні слова пояснюють речення в цілому переважно тоді, коли розташовуються на початку або в кінці речення. Про це свідчить можливість перестановки вставних слів. Логічно припустити, що за змістом та інтонаційно вставні слова можуть стосуватися лише якогось члена речення чи його частини, якщо вони розташовуються безпосередньо біля них. У такому разі вставні слова переставляти неможна [4, с.378-379].

Для вираження основних відтінків суб’єктно-модального значення – ймовірності, безсумнівності, гаданості, непевності – використовуються в основному модальні слова. Інші відтінки суб’єктно-модального значення передаються різними морфологічними формами – дієсловами, прислівниками, іменниками, прикметниками [1, с. 180].

Важко вивести з самостійних речень вставні слова і словосполучення іменникового типу. Для вираження вставності не можуть використовуватися іменники конкретного значення. З цією метою вживаються іменники, придатні передавати суб’єктно-модальні відношення. Найчастіше вони мають прийменникову форму. Переважають іменники з прийменниками на, за, з. Слова і словосполучення з прийменником на можуть виступати без поширювачів і з поширювачами. Форми на думку, на гадку, на погляд виступають тільки з поширювачами, які визначають, кому належить думка або погляд. Форми на гріх, на зло, на сміх, на нещастя звичайно вживаються з порівняльними сполучниками (як на гріх, як на сміх, як на зло, як на нещастя). Вставні слова і словосполучення з прийменниками за, з за самою своєю суттю завжди потребують поширювачів. Менш поширені вставні слова і словосполучення з прийменниками без, в (у), до, над, по тощо. Без прийменників непрямі відмінки виступають рідко. Це здебільшого утворення з орудного відмінка типу таким чином, одним словом, грішним ділом тощо. При самостійному вживанні такі іменні конструкції функціонують, як правило, прислівними чи не прислівними поширювачами.

У ролі вставних слів і словосполучень можуть виступати поєднання прийменників не тільки з іменниками, а й із займенниками типу до того, крім того, між іншим, по мені, поза всім тим, про мене та похідні від них прислівникові форми по-моєму, по-твоєму, по-вашому тощо. За походженням до них близькі прислівники по-перше, по-друге, що вживаються для вираження черговості подій. Вставними можуть бути деякі залишки прикметникових поширювачів. Наприклад, форма головне утворилася з колишнього сполучення головне діло. Тепер вона виступає вставним словом. Паралельно вживається і дещо застаріле слово головно – з прислівника.

Визначення приналежності до вставних одиниць більш-менш задовільне лише тоді, коли йдеться про такі морфологічні форми, які можна кваліфікувати як колишні самостійні речення чи їх члени, тобто про повнозначні частини мови. Службові слова не можуть свідчити про залишки колишніх самостійних речень чи їх членів, тому вони, як правило, не вважаються вставними. Виняток становлять лише кілька сполучників – однак, одначе, проте, втім, які можуть інтонаційно виділятися, бо виражають певний відтінок прислівникового значення типу все ж, все ж таки, все-таки. Деякі з цих форм можуть виступати і як прислівники. Це і дає підставу вважати такі форми вставними словами. Однак повної згоди про функції подібних слів в українських мовознавців немає. Вставні словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних – в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові тощо [3, с.114].

Вставні слова і словосполучення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Вставні слова і словосполучення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні. Вставні слова і словосполучення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються з обох боків комами, рідше – тире.

Отож, модальність – це комплексна семантико-синтаксична категорія, яка ґрунтується на ідеї двобічності змісту речення. Особлива роль у передачі оціночних значень припадає на суб’єктивно-модальні форми – вставні та вставлені компоненти, вигуки і частки, які спеціалізуються на передачі суб’єктивної модальності. Слід чітко розрізняти поняття вставні та вставлені конструкції. Вставні конструкції виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сумніву тощо) чи оцінку висловлювання, а вставлені – передають додаткові, побіжні повідомлення, розкривають та пояснюють смислове значення якогось із членів речення або речення в цілому, уточнюють його або доповнюють новою інформацією. Але вставлені, як і вставні конструкції з основним реченням граматичного зв’язку не мають.

Вставними називаються слова, словосполучення й речення, які служать для ви­
раження модальних значень чи оцінки висловленого: вірогідності чи ймовірності,
упевненості (ствердження) чи сумніву, вказівки на те, кому належить висловлена
думка.
Вставні слова і речення не пов’язуються ні сурядним, ні підрядним зв’язком з
іншими членами речення, в якому вони вживаються. Наприклад: А може, він і сам у
цьому винний? У чомусь винні завжди ми самі (Л. Костенко).
Вставними можуть виступати слова:
а) звичайно, зрозуміло, правда, напевно, безперечно, без сумніву, розуміється
та ін., які виражають упевненість: Найліпшими, без сумніву, б психологічні оповідання
В. Підмогильного «СобакаІ», «Проблема хліба», «Син» (О. Ольжич);
б) може, може бути, здається, мабуть, можливо, що виражають невпевне­
ність: Може, живе там сама самота, соває пустку у піч рогачами (Л. Костенко);
в) на жаль, на щастя, на радість, на диво, які виражають оцінку вислов­
люваного: Робиться багато, та, на жаль, повільно (М. Жулинський);
г) кажуть, по-моєму, по-вашому, на думку (когось), за теорією (когось), на
погляд (когось), які виражають вказівку на те, кому належить висловлена думка: На
мій погляд, у творах справжнього митця мусить виявлятися той високий ідей­
но-естетичний ідеал людини, котрий є у житті і котрий — через мистецтво — тільки
й спроможний дієво допомагати людині жити, розвиватися, вдосконалюватись
(М. Жулинський);
ґ) навпаки, по-перше, по-друге, насамперед, нарешті, виходить, виявляється,
отже, які виражають зв’язок думок, їхній порядок, висновок з попереднього ви­
словлення: Виявляється, не безпредметна фантазія — оті мудрі Довженкові діди, що
глянули на людство з екрана, то могуття духу народного, людська величавість
(О. Гончар).
Ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні,
все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами: Він тут бував не
раз уже й не два. Базари знав — що де почім і скільки. Вже навіть вивчив деякі слова -
як буде «хліб» і «здрастуйте» по-скіфськи (Л. Костенко); Усі разом ми спроможні
охопити майже вичерпно нашу літературну минувшину (Ю. Смолич).
Вставленими називаються слова і речення, які служать для розкриття, пояснення
смислового значення якогось із членів речення, уточнення його або доповнення
новою інформацією. Наприклад: Всебічний гармонійний розвиток особи, духовних сил
суспільства передбачає (навіть можна сказати більше: вимагає) і оволодіння духовно-культурними скарбами, виробленими людством (К. Волинський); Козацьким ииія
хом і козацьким ходом (пішки) вони мандрували до Полтави (Л. Череватенко).

 

Вставні речення здебільшого виражають ті самі значення, що й вставні слова і словосполучення.

Вставними можуть бути речення означено-особові (це добре знаю, думаю, як бачите, дозволю собі сказати, нагадаю ще раз), неозначено-особові (як про це кажуть, як про це думають), безособові (нам думається, треба сказати).

Вставні слова, словосполучення і речення найчастіше відокремлюються комами:

Справді, хвилин за десять у сусідній кімнаті почулися голоси (С. Журахович); Перші олімпійські ігри, за народними переказами, відбулися 776 року до нашої ери.

Вставні слова і речення, що виражають додаткові повідомлення чи побіжні зауваження, виділяються дужками або, рідше, тире. Стоять вони або в середині речення, або в кінці:

У всьому світі (не секрет!) зростає наш авторитет (С. Олійник); Пишу листа із Кабарди (тобі земля ця невідома) (М. Нагнибіда); Ще недавно у віконце кожен день дивилось сонце, а тепер — пора настала — хуртовина загуляла (Янка Купала).


09.06.2014; 21:16
хиты: 135
рейтинг:0
Гуманитарные науки
лингвистика и языки
филология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь