ОЗНАЧЕННЯ – це другорядний член речення, який служить для граматичного вираження ознаки предмета і відповідає на питанняякий?, чий?, котрий? у скількох?
Диференційні ознаки означення:
1) є другорядним членом речення;
2) виражає означальні семантико-синтаксичні відношення;
3) залежить тільки від іменника або його еквівалента;
4) здебільшого виражається словами прикметникової парадигми (узгоджене) або іменникової (неузгоджене);
5) у типових випадках стоїть перед пояснюваним словом (узгоджене) або після (неузгоджене);
6) найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком узгодження (узгоджене) або керування (неузгоджене);
7) при актуальному членуванні речення може входити до складу теми і реми;
8) у семантико-синтаксичній структурі співвідноситься найчастіше із позицією атрибута.
В узагальненій ознаці предмета об’єднуються:
· власне ознака: кохана дівчина, сонячна посмішка,
· ознака за дією: нахмурене небо,
· присвійність: люблю поезію Ліни Костенко;
· порядок при лічбі: третій вагон,
· кількісна характеристика: у двох друзів.
За способом підрядного зв’язку означення поділяють на узгоджені та неузгоджені.
УЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ поєднуються з означуваним словом зв’язком узгодження і виражаються:
– прикметниками: рідне місто, яскраве сонце,
– дієприкметниками: прочитана книга, зорані поля,
– займенниками: наш край , моя домівка,
– порядковим числівником: десятий будинок,
– кількісним числівником у непрямому відмінку: трьом командам вручили нагороди, у багатьох студентів,
– прикметниковими та дієприкметниковими зворотами: Туман, схожий на молоко, оповив місто; Хліба, скупані дощами, ясніли на сонці.
!!! Не є узгодженими означеннями: прикметники, що є складовими фразеологічних чи стійких синтаксичних сполучень: ахіллесова п’ята, Кривий Ріг, мовний апарат, оскільки ці вирази є одним членом речення
НЕУЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ поєднуються з означуваним словом зв’язком керування та прилягання: твори Шевченка, бажаннявчитися, дорога ліворуч. Виражаються:
– іменниками у непрямих відмінках із прийменникам або без них:
Родовий відмінок:
а) належність: хустка матері,
б) частина від цілого: крило птаха, шибки вікон, берег озера,
в) відношення до простору, місця, колективу: степи України, рослини лісу,
г) словосполучення: вчитель початкових класів, країни народної демократії, зброя часів Богдана Хмельницького, людина доброї вдачі, дівчина років вісімнадцяти,
ґ) матеріал: ваза з кришталю, перстень із золота, пам’ятник з граніту,
д) походження, місце перебування: шахтарі з Донбасу, дівчина з села,
е) призначення: банка з варення, зошит для нот,
Знахідний відмінок із прийменником:
а) призначення: план на квартал, право на освіту, міст через Черемош,
б) якість: зошит у клітинку, плаття в смужку,
Орудний відмінок із прийменником: наявність чогось: мотоцикл із коляскою, квартира з ремонтом, хлопець із карими очима, сорочка з низьким комірцем,
Місцевий відмінок: хлопчик у сорочці, черевики на гумовій підошві, дядько по матері, друзі по групі, розмова по щирості.
Отже, ІМЕННИК + ІМЕННИК = ОЗНАЧЕННЯ (крім винятків).
– присвійними займенниками: його, її, їх (бо незмінні), вони стоять у препозиції: його книга, її дитя,
– інфінітивом: бажання зустрітися, уміння працювати, думка придбати, талант зображати,
– прислівником: розмова віч-на-віч, кава по-варшавськи, читання вголос, стрижка наголо, їзда сидячи,
– нерозкладними словосполученнями: донька нівроку собі, люди в білих халатах.
Відокремлені поширені означення утворюють напівпредикативні конструкції з подвійними синтаксичними зв’язками: аплікація та узгодження, керування тощо: Ранок, розбуджений легким вітром, поступово проганяв темряву.
ТРУДНОЩІ РОЗМЕЖУВАННЯ ДОДАТКА І НЕУЗГОДЖЕНОГО ОЗНАЧЕННЯ
Можна використовувати різноманітні прийоми-перетворення:
1) заміна неузгодженого означення узгодженим: сік із яблук – яблучний сік, шапка брата – братова шапка;
2) перетворення словосполучення з неузгодженого означення у сполучення підмета з присудком (означення – підмет, іменник – присудок-дієслово): шепіт трави – трава шепоче, сум матері – мати сумує,
3) перетворення словосполучення з неузгодженого означення у речення з присудком давати (означення стане підметом, слово –додатком): вогонь багаття – багаття дає вогонь, тінь від абажура – абажур дає тінь,
4) заміна неузгодженого означення поширеним узгодженим означенням чи підрядним означальним: тепло багаття – тепло, що йде від багаття, плаття з шовку – плаття, пошите з шовку.
3. ПРИКЛАДКА ЯК РІЗНОВИД ОЗНАЧЕННЯ
ПРИКЛАДКА – це особливий вид означення, яке виражається іменником або субстантивом, вказує на ознаку предмета, одночасно дає йому другу назву і відповідає на питання хто саме? що саме? який саме?
Диференційні ознаки означення:
1) є різновидом означення;
2) вказує на ознаку предмета і одночасно дає йому другу назву;
3) здебільшого уточнює іменник або його еквівалент;
4) переважно виражається іменниками;
5) може стояти у пре- і постпозиції відносно пояснюваного слова;
6) найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком кореляції (місто Хмельницький) або прилягання (на зупинці „Площа Шевченка”).
Прикладка – це образна, метафорична назва.
Значення прикладок:
1) характеристика особи:
– за національністю – дівчинка-українка;
– за професією, родом занять – лікар-терапевт, інженер-конструктор,
– за місцем проживання: хлопці-харків’яни,
– віком: хлопець-підліток,
– родинні стосунки: дівчата-сестрички,
2) якість або властивість предмета: дуб-велет, воїни-переможці,
3) власну назву при загальній: газета „Бульвар”, парк ім. Франка, готель „Україна”, ріка Дніпро,
4) видову назву при родовій: звіробій-трава, щука-риба.
Прикладки бувають препозитивними і постпозитивними: Весною Муха-ледащиця майнула у садок. Тече могутня Дніпро-ріка; а також поширеними і непоширеними (мають або не мають залежних слів: У Дніпрі, колисці мого дитинства, відбивалися нічні зорі; Ой гірка ж трава-полин.)
