Вигук — це клас незмінних слів, що служать для нерозчленованого, безпосереднього вияву емоційних та емоційно-вольвоих реакцій на навколишню дійсність, не називаючи їх. Отже, виражаючи емоції або вольові спонукання, вигуки не називають саме почуття чи волевияв - не виконують номінативної функції. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Не повязані синтаксично з іншими компонентами речення.
За значенням вигуки поділяються на:
1) емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;
2) імперативні - вигуки волевиявлення: 1) наказово-спонукальні: геть, годі, цить, марш; апелятивні - привертають чиюсь увагу, звертаються до когось, прикликають тварин, птахів. Частина вигуків, що виявляють волевияв, належать до професійного мовлення: ату, фас, майна.
Вигуки, що виявляють волевияв, близькі до наказового сопособу, тому виявляють спільні з ним ознаки. Можуть набувати в реченні форманта наказового способу і вступати в звязки з іншими словами: цитьте, гетьте.
Вигуки, що обслуговують сферу етикету: Добрий день, до побачення.
За способом творення вигуки поділяються на первинні, що беруть свій початок від первинних емоційних звучань, і що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах! Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!). Мають нерідко специфічний фонетичний вигляд, не звичний для мови.
вторинні, або похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах! Дурниця!).
Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!
Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!
Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.
В окремих випадках, коли вигуки переходять в іменники, вони виступають у ролі членів речення:
Гетьте (зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).
Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум ... хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).
За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).