За значенням прислівники поділяються на:
- Означальні
- Обставинні
Означальні означають якість, кількість, спосіб дії чи ознаки і поділяються на:
- Якісно-означальні – характеризують дію чи стан чи іншу ознаку з якісного боку і відповідають на питання як? Високо, весело.
- Кількісно-означальні(міри і ступеня вияву ознаки) – вказують на інтенсивність вияву дії чи іншої ознаки. Як багато? Якою мірою? Ледве, вволю
- Способу дії – спосіб дії і відповідають на питання Як? Яким чином? Вголос, Утрьох.
Обставинні означають різноманітні обставинні відношення, тобто визначають додаткові ситуації, у яких відбувається дія. Звичайно стосуються дієслова-присудка і розкривають зміст всього висловлювання.
Поділяються на:
- Місця – просторова локалізація дії або стану. Де? Куди? Звідки?
- Часу – називають час дії. Коли? Відколи? До якого часу? Вказують, коли відбувалася дія; час, з якого починається дія; межу дії в часі; періодичність дії;
- Причини – причину дії. Чому? З якої причини?
- Мети – для чого? З якою метою?
Обставинні П. є колишніми відмінковими формами певних дієслів, які відірвалися від своєї парадигми, закріпилися у прислівниковій позиції і внаслідок цього закінчення перетворилися на суфікси.
Залежно від номінативної природи прислівники поділяють на незайменникові, займенникові, атрибутивні та предикативні.
Незайменникові виконують номінативну функцію. Займенникові вказують, але не називають:
- Питально-відносні – де? Куди? Звідки?
- Вказівні – там, туди, тоді.
- Означальні – завжди, інколи, по-всякому.
- Заперечні – ніде, ніколи, ніяк.
- Неозначені – десь, де-небудь.
- Особові – по-моєму.
- Зворотні – по-своєму.
Предикативні виконують функцію головного члена речення у безособових конструкціях. Розрізняють власне-предикативні – необхідно, потрібно, та предикативні іменникового походження – у двоскладному реченні виконують синтаксичну функцію іменників.
Атрибутивні, вжиті у ролі предикативних: весело, холодно.
Морфологічні типи прислівників:
За морфемною будовою розрізняють непохідні та похідні. Етимологічно вони походять від певної частини мови:
- Від займенникового походження: найдавніші від старих займенникових коренів къ, тъ, инъ, съ, сь. Займенник + суфікс. Поєднання двох займенників. Поєднання займенників з прийменниками. Там, туди, тут, поки, доти, внічию, зовсім. Абияк, ніяк, ніколи.
- Відіменникового походження: прислівники, що співвідносяться з живими формами, або співвідносність з іменником встановлюється історично.
2 групи:
- Утворені з відмінкових і безприйменникових форм імен. Ранком, горою, верхи, рачки, пішки, вчора, долі.
- Від іменників без прийменника. (навіки, навкруги, згодом, зрештою, підтюпцем)
- Відприкметникові – утворилися від прикметників без прийменника. Найдавніші – прислівники на –о, -е. синтаксичним шляхом: синтаксична форма почала вживатися як семантична характеристика дії. Елементарно. Пізніше – за зразком, суфіксальним способом.
Від прикметника з прийменником: Р. в., З. в., М. в. з прийм. Д. в. ч. р. і с. р. з прийм.
- Від числівникового походження: часто – суфіксальним, частина – морфолого-синтаксичним. Двічі, тричі.
- Віддієслівного походження: адвербіалізований дієприслівник на –чи, колишні активні дієприкметники на –е: чаруюче, колишні форми Н. в. не членних дієприкм. Т. ч. ж. р.: нехотя, перегодя.
