пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Дієслово

Дієслово – це одна з центральних частин мови, що позначає дію (процес), має граматичні категорії виду, стану, часу, способу, особи (і підпорядковані особі категорії числа і роду) та виконує в реченні спеціалізовану синтаксичну функцію присудка. З-поміж дієслівних граматичних категорій, що тісно пов’язані із семантикою дієслова, формуються в ньому і за умови транспозиції виявляються так: дієслово → інші частини мови, з одного боку, і невласне-дієслівні граматичні категорії, що морфологічно відображаються в дієслові, але формуються в
інших частинах мови і виявляються під час можливих транспозицій: інші частини мови → дієслово, з іншого боку. Перші категорії є визначальними для дієслова, інші – спільними для інших частин мови і дієслова. До
перших належать категорії часу, виду, способу і стану, до інших – категорії особи, числа і роду. Дієслово виконує роль організаційного центру речення, вершини, до якої зводиться врешті-решт вся мережа послідовно розгалужених синтаксичних зв’язків (за вербоцентричною теорією). Саме в цьому сенсі дієслово визначає, передбачає синтаксис фрази. Але існує і зворотна залежність: суб’єктно-об’єктні відношення
постають дуже важливими для власної лексичної семантики дієслова. Основний обсяг суб’єктно-об’єктних відношень покривається такими поняттями, як перехідність, зворотність, стан, що пов’язані між собою
настільки тісно, що граматична наука найчастіше не розмежовує їх. Вирішення теоретичних проблем перехідності, зворотності, стану є важливим не тільки для всебічного з’ясування характеристики дієслова, але і для опису загальної структури мови. 

Дієслово — це повнозначна части­на мови, яка означає дію або стан предмета й відповідає на питання що робити? що зробити?

Дієслово — це частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес. Предметні характеристики виражаються в кількох планах: а) статичних ознак або належності, позначуваних прикметниками і займенниками; б) кількісних і порядко­вих визначень, позначуваних числівниками; в) динамічних ознак, позначуваних дієсловами.
За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед  прикметникам, а також іншим іменним частинам мови, як слова, що виражають ознаку в процесі її ста­новлення, тривання або розгортання. Порівняйте, наприклад: білий сніг і біліє сніг; письмовий стіл і писав за столом; двоє очей і двоїться в очах; своя думка і засвоїти думку. У названих парах слів спільного кореня одні позначають сталі ознаки предмета або кількість їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов’язані з діяльністю особи або з активністю предмета.  За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від інших частин мови. Так, прикметники, пов’язуючись з іменниками, виражають значення ознаки в грама­тичних категоріях роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієслово також
може мати категорії роду (у зв’язках із займенником) і числа, залежні від іменника, але воно має ще властиві тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану способу і часу, які характеризують ознаку предмета в процесуальному вияві. Процесуапьність, або динамізм, — це становлення чи розгортання ознаки в часовій перспективі. Різні модальні, видові відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча
та інші додаткові характеристики своєрідно виявляються в дієслові, тісно пов’язу­ючись із його семантикою. Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі різних граматичних форм: дієвідмінюваних особових (пишу, писатиму, пиши та ін.) і родових (писав, писала, писав би та ін.); відмінкових (пишучий, написаний) і незмінюваних — дієприслівникової (пишучи, написавши) та інфінітивної, або неозначеної, форм (писати, на­писати). Дієвідмінювані форми дійсного, умовного й наказового способів (особові і родові) виконують у реченні предикативну функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Скоро липа зацвіте; Хай буде мир. Окремі дієслівні форми виконують атрибу­тивну функцію (прочитана книга, зачинене вікно) та функції обставин (Відпочивши,
взявся до роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить у  систему його парадигми як початкова форма, в якій позначається дія (динамічна ознака) безвід­носно до діяча чи предмета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві виражаються лише
значення виду, перехідності/неперехідності, стану. Саме цими  значеннями відріз­няється дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням дії. Порів­няйте, наприклад: звикати — звичка, послати — послання, думати — дума, змагатися -змагання. У синтаксичному вживанні помітно більше спільного з іменником: інфіні­
тив може бути підметом (Жити — значить працювати), додатком (Наказано відкли­кати), неузгодженим означенням (Умене є бажання працювати), обставиною (Син поїхав учитися). Усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систему на основі спільного лек­сичного значення процесуальної та загальнодієслівних категорій виду, перехідно­
сті/неперехідності і стану, а також здатністю їх керувати іменниковою формою непря­мого відмінка та поєднуватися з обставинними словами, наприклад: їхав до батька, піду до школи, прочитала б звечора, виконаний давно, сказавши навмисне, оббігти довкола. Морфологічні
ознаки Дієвідмінювані слова. Початкова форма: неозначена форма. Мають вид, перехідність або неперехідність, спосіб, час. Дієвідмінюються за особами і числами (теперішній, майбутній часи дійсного способу і
наказовий спосіб). Дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника Дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами. Має стан, вид і час. Дієприслівник — незмінювана форма. Має вид і чаг. Синтаксична роль Основна: присудок (особові форми всіх трьох способів). Неосновна^підмет, присудок, означення, додаток, обставина — для неозначеної форми; означення та іменна частина складеного присудка — для дієприкметника; обставина — для дієприслівника
Дієслово може означати: а) реальну фізичну дію особи: йти, писати, малювати; б) стан, в якому перебуває предмет: лежати, спати, стояти;
в) становлення предмета: гнити, розквітати, старіти; г) ставлення особи до кого-небудь, чого-небудь: любити, поважати, шанувати’ ґ) бажання: хотіти, бажати, воліти; д) мовлення: говорити, розповідати; е) мислення: думати, мріяти; тощо.
Форми дієслова: а) неозначена форма; б) особові (неінфінітивні) форми;
в) дієприкметник; г) дієприслівник; ґ) безособові форми на ~но, -то.
Незмінювана дієслівна форма, що називає дію, але не називає ні часу, ні особи, ні числа, ні роду, називається неозначеною формою (інфінітивом).
Форма інфінітива відповідає на питання що робити? що зробити? Наприклад: Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко). Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, без­відносно до того, хто її виконує і коли: Поки не упріти, доти не уміти (Нар. творчість). Інфінітив є початковою формою дієслова. Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки, як перехідність (будувати) і непере­хідність (іти), вид (доконаний або недоконаний: білити — побілити, стукати - стукнути).
Інфінітив має суфікс -ти(-ть). Суфікс -ть частіше вживається в усній мові,
художній літературі. Наприклад: Ой вишенько, черешенько,
Чом рясно не родиш? Молодая дівчинонько,
Чом гулять не ходиш? (Нар. творчість)
Дієслова неозначеної форми за значенням близькі до іменників і в реченні можуть замінятись ними.  писати грамотно — грамотне письмо: курити шкідливо — куріння шкідливе. Слова їстоньки, питоньки, спатоньки (а також їстки, їсточки; питки, питочки; спатки, спаточки, спатунечки) являють собою дієслова, емоційно забарвлені за до­помогою граматичних засобів. Оскільки ці слова називають дію (їстоньки, питоньки) або стан (спатоньки), але не вказують на час, особу й число, відповідають на  питання що робити ?, то їх треба вважати за неозначену форму дієслова. Є підстави розглядати ці слова як такі, в яких суфікс -ти розірваний вкрапленням пестливих суфіксів -к-, -оньк-, -очк- і под.: їс-т(очк-)и, пи-т(-оньк-)и. Отже, їстоньки, питоньки, спатоньки — дієслова в неозначеній формі. Інфінітив може виступати у функції будь-якого члена речення, проте найчастіше виступає в ролі головного члена у безособовому реченні: Або розумне казати, або зовсім мовчати (Нар. творчість). Крім того, інфінітив може означати певність, рішу­чість, наказ тощо. 

Категорія виду

Вид є загальнодієслівною категорією, оскільки охоплює всі форми дієслова: інфінітивну, способові й часові, дієприкметникові і дієприслівникові. Видове протиставлення виражається граматично у співвідносних дієсловах спіль­ного кореня (і тільки в поодиноких випадках у словах з різними основами — супле­тивно), що виступають як видова пара, наприклад: класти — покласти, робити - зробити, допомагати — допомогти, брати — взяти. Значення доконаного й недоконаного виду у формах інфінітива виражається без­відносно до інших граматичних значень дієслова, воно властиве самій дієслівній
основі, де показником виду виступає афікс (префікс або суфікс), чергування звуків у корені слова, наголос тощо. Кожний інфінітив об’єднує всі можливі форми одного виду, наприклад: замикати — замикаю, замикав, замикатиму, замикай, замикав би, замикаючи; замкнути — замкну, замкнув, замкни, замкнув би, замкнений. В інших формах значення виду тісно пов’язане із значенням часу. Кожне дієслово
видової пари утворює свою систему часових форм: дієслова недоконаного виду тво­рять форми усіх трьох часів, а дієслова доконаного виду — лише минулого й майбут­нього часів. Так само дієприкметникові і дієприслівникові форми творяться від дієслів, зберігаючи значення виду, закладене в початковій формі: везти — везучи; привезти — привезений, привізши. Основне значення форм недоконаного виду пов’язане з відсутністю вказівки на обмеженість дії, вони виражають загалом тривалу нерезультативну дію, наприклад: писати, читати, робити, синіти.
Значення форм доконаного виду пов’язується із вказівкою на внутрішню межу -вони виражають результативну дію, переважно нетривалу, наприклад: написати, про­читати, зробити, посиніти. Крім основних значень, дієслівні форми можуть виражати різні додаткові відтінки значень недоконаного і доконаного виду: тривалу спрямовану дію (летіти, пливти); повторювану дію (ганяти, їздити); супровідну дію (приспівувати, приказувати); тривалу завершену дію (посидіти, поспати); раптову дію з відтінком підсилення (смикнути, грюкнути, рубонути); багатократну обмежену в часі (попоходив, попо­розказую, попоносили); вказівку на початок дії, обмеженої в часі (заспівав, закричу, покотиться) та ін. Ці додаткові відтінки переважно передаються різними часовими
формами, оскільки динамічна ознака в процесі її становлення або розгортання виявляється як реалізована чи нереалізована, тривала чи нетривала в часових межах.

Категорія часу

ЧАС ДІЄСЛОВА — граматична категорія, яка виражає відношен­ня дії до моменту мовлення. Вона пов’язана із філософською кате­горією часу, що позначає об’єктивно-реальну форму буття.

 

Дієслівна категорія часу тісно пов’язана з іншими граматичними категоріями дієслова — особи, способу, стану. Загальна ідея часу найповніше виражається в дієслові-носії динамічної ознаки, оскіль­ки час нерозривно пов’язаний з рухом, тобто дією. Дія може відбува­тися одночасно з моментом мовлення, може передувати йому або відбуватися після нього. Графічно це можна зобразити так:

 

Момент мовлення

<———————————— х————————————— >

Минуле                                                                                     Майбутнє

У сучасній українській мові є чотири основних розміри часу дієслова:

1)   теперішній {Я іду вузькою стежкою додому)-,

2)   минулий (Катерина прийшла на іспит заздалегідь);

3)   давноминулий (Колись давно ходив був на дискотеки)-,

4)   майбутній (Завтра піду до приятеля в лікарню).

У сучасній українській мові час може виражатися різними форма­ми: простими (прочитаю), складними (читатиму-майбутній час) та складеними (давноминулий — був читав, майбутній — буду читати).

Категорія часу тісно пов’язана з категорією виду дієслова, оскіль­ки форми теперішнього часу можуть утворюватися лише від дієслів недоконаного виду, що є відбиттям об’єктивної реальності — на мо­мент мовлення ми ще не знаємо, чи дія буде завершена.

Категорія особи

Категорія особи виражає відношення дії до суб’єкта (або діяча) з погляду
того, хто говорить. Значення особи в дієслові грунтується на протиставленні стосунку до 1-ї особи (безпосередньо мовця) чи 2-ї особи (адресата 1-ї особи — його співрозмовника) або до 3-ї особи (будь-кого, будь-чого, що є предметом розмови), наприклад: я пишу, ти пишеш, він пише; хлопець пише. Особовість є однією із суттєвих ознак предикативності. Дієслово-присудок, всту­паючи в предикативні відношення з підметом, вираженим іменником або особовим займенником, координує свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи осіб).
В іменниках і займенниках позначення особи або узагальнена вказівка на особу є номінативною ознакою їх, у дієслові особове значення є граматичним показником відношення до особи. Залежно від морфологічного вираження особи підмета дієслів­ний присудок виступає у формах усіх трьох осіб однини і множини (при підметі, вираженому займенником) чи тільки 3-ї особи (при іменниковому підметі). Порів­няйте: я читаю, ти читаєш, ми читаємо, ви читаєте, вони читають; студент читає, студенти читають, Дієслівні форми поділяються на особові й неособові. До особових належать форми дієслів теперішнього і майбутнього часів дійсного способу та форми нака­зового способу, в яких граматичне значення особи виражається за допомогою флексій,
і минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається  синтаксично (осо­бовими й особово-вказівними займенниками).
Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінювання: 1)  теперішнього — майбутнього часів дійсного способу; 2) наказового способу і 3) минулого часу та умовного способу. Парадигматеперішнього-майбутнього часів будується на основі про­тиставлень 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині. 

За ознакою грам. особи дієслівні форми поділяють: 

1) власне особові - змінюються за особами

2) невласне особові - особа визначається за контекстом( аналітично)

3) безособові - дієслова, які формально виражаються особовою формою, але за особою вони не змінюються.

4) за особою зовсім не охарактеризовані - інфінітив, дієприкметник, дієприслівник і присудкові форми на - но, - то.


09.06.2014; 00:23
хиты: 700
рейтинг:0
Гуманитарные науки
лингвистика и языки
филология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь