Займенник — це повнозначна змінна частина мови, яка вказує на
предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання
хто? що? який? чий? котрий? скільки? Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх 3 певними іменниками, прикметниками та числівниками. Коли б ти, нічко, швидше минала…
Вибач, коханая… Ще ж я не знала
Днини такої, щоб була щасна
Так, як ти, ніченько, так, як
ти,, ясна…
Хоч у мові займенників небагато, проте частота вживання їх у мовленні
досить велика. Займенники використовуються як один з важливих засобів зв’язку між реченнями в тексті, уникнення повторень одних і тих самих слів, узагальнення сказаного попередньо. За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні. Вони поділяються на три групи:
• займенники, що співвідносяться з іменниками (хто? що?): я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-хто, казна-що, ніхто, ніщо;
• займенники, що співвідносяться з прикметниками (який? чий?): мій, твій, ваш, наш, їхній, свій, той, цей, такий, весь, сам, самий, усякий,
кожний, інший, який, чий, якийсь, абиякий, дечий, чийсь, деякий, будь-
який, який-небудь, чий-небудь, казна-який, казна-чий, ніякий, нічий;
• займенники, що співвідносяться з числівниками (скільки? котрий?):
скільки, стільки, скількись, казна скільки, хтозна-скільки, котрий, котрийсь, декотрий, котрий-небудь, ніскільки.
У реченні займенники виконують різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменник, прикметник, числівник:
• підметом:
Рано ми вмієм любить, пізно —
любов шанувати (М . Л уків). Так
ніхто не кохав ( В. Сосюра). Вміє
розставатись той, хто вмів лю
бить (М. Рильський );
• присудком:
Ми з тобою просто ти і я. І тому
для мене так трагічно те, що ти
чиясь, а не моя (В. Симоненко).
Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце
твоє не таке? (П. Тичина);
• означенням:
Десь на дні мого серця заплела див
ну казку любов (П. Тичина). Не
зневажай душі своєї цвіту, бо з
нього виросло кохання наше (Леся
Українка );
• додатком:
Я люблю тебе, друже, за те, що не
можу тебе не любити! (В. Сосю
ра). М ене любов ненависті навчи
ла (Леся Українка);
• обставиною:
Моя любове! Я перед тобою! Бери
мене в свої блаженні сни!
(Л . Костенко ).
Морфологічні ознаки
Відмінювані слова. Початкова форма: називний відмінок однини. За
значенням (на що вказують) та морфологічними ознаками поділяються на особові, зворотний, питально-відносні, означальні, вказівні, присвійні, неозначені і заперечні. Ті, що вказують на предмети, змінюються за відмінками, можуть мати рід і число; ті, що вказують на ознаки, змінюються за відмінками, родами і числами; ті, що вказують на кількість, — за відмінками, а ті, що вказують на порядок при лічбі, — за родами, числами і відмінками
Синтаксична Основна: для тих, що вказують на предмети, — підмет (у називному роль відмінку), додаток (у непрямих відмінках); для тих, що вказують на ознаки і порядок при лічбі, — означення