пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Категорія роду іменника

 

Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характе­
ристик іменника як частини мови.
Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три
групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.
Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно — характером
основ і системою флексій.
Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій
маестро, овочеве рагу.
У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою
словотворчих суфіксів: українець -українка, шахіст — шахістка.
У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду грунтується лише на
семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад,
іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфо­логічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому обіймали тільки особи чоловічої статі.
Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього
роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоло­
вічої статі.Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і
системи флексій. До чоловічого роду належать:
а) більшість іменників із кінцевим приголосним основи (вії, степ, гай, дріб, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
б) частина іменників на -я (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микала, Ілля)’,в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро).

До жіночого роду належать:
а) більшість іменників на -а (-я) (сестра. Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменних мати.
До середнього роду належать:
а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле);
б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курЧа
і т. ін.).
Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно із прикладів
немає. Вона (родова віднесеність) виявляється в системі всіх відмінкових закінчень.
Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інш их відмінках: ткач, ткач-а,
ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю. Проте система флексій — не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники ж іночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина імен­ників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого й чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.
Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значен­ня роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означува­ними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саиіа, прийшла Саша).
У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семан­тично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою
флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. ін.)
належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в
синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог
Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.
У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість
розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать,
наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду)»
куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).
Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні
свійських тварин (наприклад: баран — вівця, кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких
диких (наприклад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця, ведмідь -
ведмедиця).
Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хи­жаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:
кабан свиня порося
бик (віл) корова теля
кінь кобила лоша
лев левиця левеня
заєць зайчиха зайченя
Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених при­кладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія ~а (-я), приєднана до кореня або до
словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні
приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.
У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обгрунтування
(порівняйте; трактор, жаль, бритва, сало, зілля).
Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули,
Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).
Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв
істот чи неістот.
Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників
жіночого роду; місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Вірменин, Толейко і т. ін.
До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без
вказівки на стать (месьє, рантьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до
статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку,
значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.
Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад:
резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.
У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно,
на семантичну мотивацію — вказівку на стать.
Основним показником родової віднесеності іменників є характер основи і система
флексій.
Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою
флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це імен­
ники жіночого роду), а іменник путь — до жіночого роду (рос. путь — іменник
чоловічого роду).
Рід іменників виражається чотирма способами:
Лексичним словами різних коренів: брат — сестра голуб — голубка
Морфологічним закінченнями іменників у Н. в. одн.: □ , -а, -я, -о, -е
Словотворчим співвідносні іменники (для назв людей і тварин), збірні, з
абстрактним значенням: заєць — зайчиха — зайченя; людство
Синтаксичним узгодженням з родовою формою іменника родових форм
інших частин мови: листоноша загартований загартована

В українській мові є іменники спільного роду, рід яких можна встановити тільки за
змістом висловлювання при поєднанні з іншими словами. Ці іменники, позначаючи
осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду (про­
фесор, лікар, коректор, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота,
бідолаха, плакса, нахаба, ледащо, листоноша).
Рід незмінюваних іменників, а це переважно запозичені слова, визначається в
основному за їхнім лексичним значенням. Наприклад, іменники — назви людей мають
рід відповідно до статі позначуваної особи (аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі,
фрау) назви тварин, птахів відносяться до чоловічого роду (поні, гну, шимпанзе,
фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматич­ного роду означуваної ними загальної назви (співвідношення роду — виду): ріка
Міссісіпі, озеро Тельбін, Юманіте (газета).
Абревіатури мають рід основного слова: МОН України (Міністерство освіти і
науки України).
Деякі іменники мають паралельні форми роду:
Чоловічий Жіночий Середній
фальш — фальшу, фальшем
абрикос — абрикоса,
абрикосом
зал — залу, залом
плес — плесу, плесом
фальш- фальші, фальшю
абрикоса — абрикоси,
абрикосою
зала — зали, залою
плеса — плеси, плесою плесо — плеса, плесом


08.06.2014; 16:43
хиты: 148
рейтинг:0
Гуманитарные науки
лингвистика и языки
филология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь