пользователей: 21252
предметов: 10461
вопросов: 177855
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Твірна основа та ін.

Т в і р н о ю ( с л о в о т в і р н о ю ) основою називають
частину слова (слово чи частину слів словосполучення), від
якої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлити
твірною стала основа іменникового слова земля (земл-), мо-
дифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса -и-,
який разом із суфіксом -ти оформляє похідне слово як
дієслівне, і префікса за-, який виражає словотвірне значення.
У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна основа
заземл- (и-ти), а словотвірне значення виражає іменниковий
суфікс -енн-.
Твірна основа є спільною частиною двох слів — первинно-
го і похідного, адже вона завжди виконує для похідного роль
мотиватора. Мотиваційні відношення похідності зумовлюють-
ся тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає основа. На-
приклад, у словах річний, річниця, роковини той самий корінь
рік-, але твірною основою він став лише для слова річний, два
22інших мотивуються інакше: річниця — від річний (річн + иц + я),
а роковини — від роковий {роков + ин-и).
Мотиваційні відношення між словами завжди встановлюються
попарно, хоч у процесах словотворення твірна основа може
виступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв’язках.
Порівняйте:
1) при поступовому ланцюговому зв’язку слів твірна основа
ускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:
ліс —> лісовий —> лісовик —> лісовичка;
ліс —¥ лісок —> лісочок;
ліс —> лісний —> лісник —> лісничиха;
2) при радіальному зв’язку похідних слів твірна основа мо-
тивує кілька похідних:
Твірна основа може не повністю входити до похідного сло-
ва. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли дієслівна
основа в похідному іменнику скорочується за рахунок суфікса
(перепис-а-ти —- перепис, засів-а-ти — засів); у складних
словах, значення яких моделюється словосполученням {тру-
довий день — трудодень, чесати хмари — хмарочос), та в
абревіатурах — від часткового або буквеного чи звукового усі-
чення слів {начальник дивізії — начдив; командний пункт —
КП {ка-ne); Організація Об’єднаних Націй — ООН).
Поняття «твірна основа» використовується щодо похідних
афіксальних слів. Стосовно слів, утворених неморфологічними
способами, цей термін може бути використаний умовно, оскіль-
ки для словотвірного аналізу важливим є з’ясування мотива-
ції: у разі переходу слів з однієї частини мови в іншу, при
зрощенні двох слів в одне, розщепленні багатозначного слова
та виникненні омонімів.
Базою творення слів усіх частин мови, що активно попов-
нюються новоутвореннями в наші дні, виступають наявні в
українській мові слова. Однак потенційна здатність слугува-
ти базою для словотворення в різних частинах мови неодна-
кова. Іменникові основи є словотворчою базою для імен-
ників {вишня — вишняк), прикметників {учитель — учи-тельський), дієслів {весло — веслувати), прислівників
(мить — миттю). Від дієслівних основ творяться похідні
дієслова (світити — просвітити), іменники (нагородити —
нагорода, нагороджувати — нагородження), прикметники
(тремтіти — тремтливий), прислівники (присідати — на-
вприсядки). Прикметникові основи можуть бути базою для
утворення прикметників здебільшого з модифікованим значен-
ням здрібнілості, пестливості, збільшеності тощо (червоний —
червоненький, червонісінький); дієслів (старий — старіти);
прислівників (старуватий — старувато), іменників (новий —
новина). Трансформування основ різних частин мови до слів
інших частин мови здійснюється за допомогою суфіксів як
словотворчих засобів, що мають неоднакову здатність включа-
тися в міжкатегорійну словотвірну похідність.

 

СЛОВОТВОРЧІ ЗАСОБИ — це матеріальні елементи, за допомогою яких утворюються нові слова Словотворчими засобами можуть бути всі службові морфи: префікси, суфікси, постфікси, флексії, інтерфікси. Словотворчі засоби діляться на основні і допоміжні. Основні словотворчі засоби утворюють нові слова без участі інших, тобто можуть виступати єдиним при утворенні нового слова: вітер — вітряк, вступити — вступитися, бути — забути, жати — жнець. Допом. словотворчі засоби — це супровідні зміни в структурі похідного слова: чергування звуків (рука — ручний), усічення твірної основи (вінок-вінець), накладання морфів (таксі-таксист), зміна системи закінчень відмінкових слів (зброя, зброї, зброю… — зброяр, зброяра, зброяреві…), приєднання до словотвірного суфікса інфінітивного суфікса -ти (синій — синіти, білий — білити). Словотворчі засоби називають ще формантами, дериваторами.

 

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів (І.І. Ковалик). Виділяють морфологічні і неморфологічні способи словотвору, які встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження словотвірного значення похідного слова.

До морфологічних способів словотвору належать:

Ø    афіксальний:

-                     суфіксальний;

-                     префіксальний;

-                     постфіксальний;

-                     префіксально-суфіксальний;

-                     суфіксально-постфіксальний;

-                     префіксально-постфіксальний;

-                     префіксально-суфіксально-постфіксальний;

-                     безсуфіксний.

Ø    основоскладання – творення слова від основ двох або більше слів: високосортний, фотолюбитель, верстатоскладаль- ник.

Ø    абревіація – творення складноскорочених слів шляхом:

-                     усічення кількох основ: облвиконконком (обласний виконавчий комітет);

-                     усічення одного чи більше слів і додавання іншого повного слова: сільрада (сільська рада), райдержадміністрація (районна державна адміністрація);

-                     складання початкових букв твірних слів: УТН(Українські телевізійні новини), ЛПУ (Ліберальна партія України);

-                     складання початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно (обласний відділ народної освіти), СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).

До неморфологічних способів словотвору належать:

Ø    морфолого-синтаксичний;

Ø    лексико-синтаксичний (зрощення);

Ø    лексико-семантичний.

 

Морфолого-синтаксичний

Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому слово утворюється внаслідок переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

-                     перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника;

-                     перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли?

Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.

Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої.

“Цей спосіб називається морфолого-синтаксичним тому, що в процесі його реалізації новоутворене слово набуває нових морфологічних категорій і як таке виконує нові синтаксичні функції у реченні” (І.І. Ковалик).

У мовознавчій літературі цей спосіб ще називають семантико-морфологічним (за М.М. Шанським), конверсією (за О.І. Смирницьким).

Конверсія – спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише парадигма слова: сучасне, черговий.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно, супроводжуються такими основними змінами:

-                     зміною лексичного значення;

-                     граматичних значень;

-                     синтаксичних функцій;

-                     структури слова: бігом (ім.) і бігом (присл.).

Цей спосіб має кілька різновидів:

1)                субстантивація – явище переходу слів з різних частин мови в іменники: майбутнє, чайна, бобові, вихідні;

ад’єктивація – перехід у прикметники: учений, освічена людина, сидяча робота;

2)                прономіналізація – вживання в ролі займенників: цілий світ (у зн. весь), певна мелодія (у зн. якась);

3)                адвербіалізація – перехід у прислівники: часом, стрілою, йти не поспішаючи;

4)                нумералізація – перехід у числівники: тисяча, сила;

5)                інтер’єктивація – перехід у вигуки: Боже, горенько, Матінко моя та інші різновиди.

 

Лексико-синтаксичний

словотвір морфологічний синтаксичний зрощення

Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, – це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч → добраніч, не чуй вітер → Нечуйвітер (прізвище).    Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця – словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле → перекотиполе.

За характером словотвірної бази зрощення подібне до осново складання та до словоскладання, тому їх потрібно відрізняти.

Лексико-синтаксичний спосіб відрізняється від способів складання тим, що: 

1)                при осново складанні використовується складання не слів, а основ, які до того ж можуть усікатися, і додатково застосовується інтерфіксація або суфіксація: сільське господар(ств)о → сільськогосподарський, а при зрощенні в одне слово сполучаються два цілих слова, причому без використання інтерфіксів та суфіксів; 

2)                при словоскладанні утворюються складні слова на базі двох слів, які не утворюють словосполучення, тобто між цими словами нема залежного зв'язку, між ними не можна поставити питання: батько і мати → батько-мати, сон і трава → сон-трава. Слова, утворені способом словоскладання, переважно пишуться через дефіс. 

Нові слова виникають шляхом злиття колись уживаного словосполучення: пополудню – по + полу + дню. Цим способом утворюються:

-                     іменники: горицвіт, Новгород;

-                     прикметники: нижчепідписаний;

-                     прислівники: бозна-що;

-                     числівники: двісті, обидва.

Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу граматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.

Лексико-семантичний 

Лексико-семантичним називається такий спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище).

При цьому способі не застосовуються спеціальні словотворчі засоби, а формантом є зміна семантики.

Похідне слово з’являється семантичним шляхом – через розщеплення багатозначного слова і поступове утворення омонімів (В.В. Виноградов, М.М. Шанський, І.І. Ковалик). Наприклад: перо – пір’їна і знаряддя для писання.

Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники, серед них:

-                     терміни: лопатка;

-                     найменування нових предметів, понять: супутник;

-                     власні назви (закладів, установ, періодичних видань, дитсадків, цукерок тощо): “Киянка” (назва швейної фабрики), “Дзвін” (журнал) та ін.

У процесі лексико-семантичного способу словотвору слово не змінює своїх фонетичних та граматичних характеристик, змінюється лише його лексичне значення. В такому випадку слово стає похідним (ручка означає вже не маленьку руку, a те, за що беруться рукою (ручка лопати, ручка від дверей) або й інструмент для письма (кулькова ручка). Цей спосіб полягає в тому, що наявні в мові слова використовуються для позначення нових предметів, явищ. В основі лежить метафора, метонімія, синекдоха.

Лексико-семантичний спосіб словотвору – один з основних способів поповнення номінативних засобів мови, при якому звукова форма твірного слова (мотиватора), залишаючись незмінною, набуває нового значення і стає семантично похідною (мотивованою). Лексико-семантичний спосіб словотвору активно виявляється в системі номінації власних назв.        Основними механізмами лексико-семантичного способу словотвору в цій підсистемі мови є:

-                     онімізація (перехід загальної назви у власну);

-                     трансонімізація (перехід власної назви з одного класу назв до іншого);

-                     онімотрансонімізація (комбіноване використання різновидів способу за моделлю: онімізація + трансонімізація).

Кожен з цих різновидів пов’язаний із семантичними і граматичними змінами мовних одиниць. Збереження мотиваційних зв’язків між базовим словом і семантичним новотвором дозволяє відносити лексико-семантичний спосіб словотвору в системі номінації власних назв до явищ синхронічного плану.

Наявність у мовній системі типових, регулярних і закономірних мотиваційних зв’язків уможливлює виділення таких різновидів семантичного способу словотвору, як дериваційна метафора і дериваційна метонімія. Метонімія визнається найбільш важливим джерелом номінації як у кількісному плані, так і щодо різноманітності мотивацій для називання

СЛОВОТВІРНА МОДЕЛЬ — це конкретні морфонологічні особливості (тобто фонологічні зміни на стику морфів) утворення слів одного словотвірного типу. Це схема, яка характеризується морфонологічними відмінностями, що супроводжують дериваційний акт. Словотвірна модель пов’язана із словотвірним типом. Модель так відноситься до типу, як видове поняття до родового. У межах словотвірного типу можна виділити ряд моделей. Наприклад, збірні іменники з суфіксом -ств- в сучасній українській мові утворюються за такими моделями: 
1) без змін в основі: учитель — учительство’,
2) із ствердінням кінцевої приголосної основи і випаданням почат¬кової фонеми с від приєднуваного суфікса:
молодець — молодецтво;
3) з відпаданням кінцевої приголосної твірної основи: товариш — товариство;
4) з чергуванням к, ч з ц і випаданням від суфікса -ств- початко¬вої фонеми с: юнак-юнацтво, козак- козацтво;
5) з усіченням твірної основи: боярин — боярство.

Словотвірний тип - формально-семантична схема побудови похідних слів, мотивованих твірними словами певної частини мови, за допомогою того самого словотворчого засобу з тим самим значенням.


08.06.2014; 16:00
хиты: 1420
рейтинг:0
Гуманитарные науки
лингвистика и языки
филология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь