Проблема «мова і суспільство» належить до однієї з найскладніших у загальному МЗ-ві Найважливішими питаннями цієї проблеми є: а) соціальна природа мови; б) соціальна зумовленість мовних явищ; в) залежність стану мови від стану суспільства; г) соціальні спільноти людей і соціальні типи мов; ґ) можливість свідомого впливу суспільства на мову; д) взаємовідношення мов у багатомовному суспільстві; є) залежність суспільства від мови; є) мова і суспільно-технічний прогрес та ін. Одні вчені (А. Шлейхер, М. Мюллер) вважали мову явищем біологічним, інш (Г. Штейнталь, В. Гумбольдт, О. Потеб- ня) — явищем психічним. У сучасному МЗ-ві домінує думка про мову як суспільне явище. Визнач. мови як суспільного явища спирається на тверезий аналіз фактів розв-ку і застосування мови. Мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Мова також не є явищем психічним, бо в такому разі вона виникала б і розвивалася б у кожної людини окремо незалежно від мовленнєвого впливу навколишнього оточення. мови як суспільного явища вчені дійшли у середині XIX ст. із перших Я. Грімм «мова за своїм походженням і розвитком — це людське надбання, витворене цілком природним чином» В. фон Гумбольдт став основоположником психологізму в МЗ-ві, стверджував мова розвивається тільки в суспільстві і «людина розуміє себе настільки, наскільки досвідом установлено, що її слова зрозумілі й інш» Ф. де Соссюр соціальний характ. мови в її примусовості щодо індивідів. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовними структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо, англійську. Із психічними явищами мову пов’язує те, що в індивід. мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові — психічний склад усієї нації. Особливо яскраво це виявляється в національній специфіці лексико-семантичних асоціацій. мова є суспільним явищем. Найголовніші (базові) функції — комунікативна (засіб спілкування) і когнітивна (засіб мислення і пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідж. й опису мови в термінах самої мови). З основними функціями співвідносяться похідні (вторинні). фашинна (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумулятивна, або історико-культ. (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері — національної самосвідомості, культури, історії тощо). Із когнітивною співвідноситься репрезентативна у або номінативна, референтна функція (засіб познач. предметів та явищ зовнішнього світу і свідомості), а з емотивною — поетична, або естетична (засіб вираження і виховання прекрасного). О. Ісаченко вказав на своєрідність засобів, які реалізують волюнтативну функцію, а український учений Г. Г. Почепцов виявив велику кількість засобів вираження фатичної функції Е. Бенвеніст виділив ще перформативну функцію і вказав на її засоби вираження: цю функцію виконують слова й вирази, вимовляння яких одночасно є їх словесною дією. Р. О. Якобсон називає шість функцій: емотивну, конотативну, референтну, метамовну, фатичну і поетичну. А. Є. Супрун назива три осн. функції: 1) засіб спілкування; 2) засіб зберігання і передачі історичного досвіду людей; 3) основний засіб мислення. серед базових називають дві функції — комунікативну і когнітивну (мислеформувальну, гносеологічну, пізнавальну), але й тут немає єдності щодо їх важливості. М. І. Жинкін, Г. В. Колшанський, Р. В. Пазухін найголовнішою вважають комунікативну, О. О. Реформатський і В. 3. Панфілов оцінюють комунікативну і когнітивну функції як рівноправні. дослідники солідарні в одному: мовні функції мають суспільний характ., через що нерідко їх називають суспільними функціями мови. мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством неможлива, як і неможливе суспільство без мови. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що: 1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство. Так, скажімо, не завжди існували такі суспільні явища, як сім’я, держава, класи, гроші, наука, релігія, право, а мова існує стільки, скільки існує суспільство; 2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів і організацій культури, здійснення процесу освіти і виховання, розв-ку художньої літератури, науки, зміни соціальної і особистої психології. Б. М. Головін говорить про організуючу, управлінську, освітньо-виховну, естетичну, дослідницьку, інформаційну, соціально-прагматичну та індивідуально-прагматичну мовні функції [3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо
