Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. зв’язок виявляється в тому, що утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово, і в тому, що майже весь словотвір пов’язаний за своєю мотивацією з реченням Дехто навіть схильний уважати, що весь словотвір є частиною вчення про структуру речення. Останнім часом нерідко стверджують, що словотвір — окремий самост. рівень мови. не може бути окремим рівнем, бо він не має власної (специфічної) одиниці. «Ознакою того, що якась одиниця лежить в основі самостійного рівня, може бути тільки можливість вичерпного поділу тексту на ці — і тільки ці — дискретні одиниці.. Функції словотвірних елементів інш: вони використовуються для творення лексичних знаків, тобто для номінації. словотвір — це не якийсь особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між морфемами і лексемами. Термін словотвір вживається у двох знач.х: 1) утворення слів, що називаються похідними і складними, на базі однокореневих слів, якими вони мотивовані, тобто виводяться з них за знач.м і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з однієї частини мови в інш) та інш формальних засобів; 2) розділ МЗ-ва, який вивчає способи творення нових слів. його можна розглядати як частину ономасіології. Розрізняють діахронічний і синхронічний словотвір. Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розв-ку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів. Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розв-ку, і структуру слів, що визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з інши словами. Синхронічний словотвір — це легко розпізнавані зв’язки між спорідненими словами з погляду сучасної мотивації і відповідно до словотвірної структури слова. на певному етапі розв-ку мови для виникнення нових слів за моделлю колись утворених слів суттєвою є не діахронічна (етимологічна), а синхронна словотвірна структура. Між синхронічним і діахронічним словотвором не завжди легко провести межу. Саме тому деякі сучасні МЗ-ці, О. М. Трубачов, загалом заперечують синхронічний словотвір. найрізноманітніші зв’язки з інши рівнями мови (не тільки з морфологічним і лексико-се- мантичним, а й із фонологічним та синтаксичним, а також морфонологічним і фразеологічним проміжними рівнями); з явищами синкретизму словотворення і словозміни, важкістю розмежування синхронічного й діахронічного планів і великою кількістю одиниць, категорій та теоретичних понять. До основних теоретичних понять словотвору належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне правило, словотвірний тип, словотвірне знач. та ін. Словотвірна мотивація — семантична і формальна зумовленість знач. похідного слова знач.ми його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом. Мотивація встановлюється між двома однокореневими словами, одне з яких із формального і семантичного погляду є первинним, мотивуючим, а інше — вторинним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Воно є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (читач, співець) Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими словами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб- ив/ий/) мотивоване слово формально і семантично складніше. Випадки: ускладнення в семантичному плані супроводжуються спрощенням формального плану (інтимний — інтим, бігати — біг). З мотивацією пов’язане поняття словотвірної похідності. Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей похідного з властивостей вихідних одиниць. Похідне слово розглядається як структура, внутрішня форма якої відповідає вираженому нею змісту і будується як бінарне утворення з вихідної (мотивуючої) і формантної частини. Із визнач.м закономірностей творення похідних слів пов’язане словотвірне правило. Словотвірне правило — правило, яке описує особливості моделювання похідних слів у процесі деривації, діапазон їх дії, характ.изує дериваційний процес з погляду його регулярності/нерегулярності, продуктивності/непродуктивності, вказує на твірну основу, використаний формальний засіб, сполучувальні можливості морфем та їх морфонологічні зміни. Однокореневі слова, які перебувають у відношеннях послідовної мотивованості, створюють словотвірний ланцюжок. Словотвірні ланцюжки утворюють словотвірне гніздо. Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації. Слова, об’єднані у словотвірне гніздо, мають змістову і матеріальну спільність. Словотвірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово в ньому займає певне закріплене місце. Словотвірне знач. являє собою формально виражений тип знач., спільний для цілої серії мотивованих слів із одним і тим самим формантом, яким відрізняються ці слова від слів, що їх мотивують. Словотвірні знач. поділяють на транспозиційні (знач. іншої частини мови): предметності (співати — спів); процесуальної (молодий — молодіти); ознаковості (гай — гайовий); різні конкретніші модифікаційні знач. — зменшувальні (мати — матуся), збільшувальні (рука — ручище), посилювальні (кричати — розкричатися) та ін. Осібну групу становлять класифікаційні знач., як, скажімо, знач. носія ознаки (юний — юнак), виконавця дії (читати — читач), вмістилища чого-небудь (корова — корівник) тощо. З поширенням ономасіологічного підходу до явищ словотвору словотвірні знач. стали розглядати як складно структуровані знач., що виражають особливий тип відношення між ономасіологічним базисом певного слова і його ономасіологічною ознакою. Словотвірний тип — схема побудови слів певної частини мови, яка характ.изується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного знач.. словотвірний тип — це двостороння одиниця узагальненого характ.у, яка в плані змісту має спільне словотвірне знач., єдине для слів певного типу, а в плані вираження — однакову (спільну) структуру. Словотвірний тип нерідко називають ще словотвірною моделлю, словотвірним зразком. розрізняють лінійні і нелінійні. До лінійних належать афіксальні моделі і моделі складних слів, які виражаються формулою А = В + С + £ До нелінійних, які умовно позначають формулою А —> В, належать конверсія (поранений (солдат) -> поранений. Найкрупнішою класифікаційною одиницею словотвору є спосіб словотвору. Розрізняють суфіксальний (викладач), префіксальний (пере-писати), постфік- сальний (бити-ся), префіксально-суфіксальний (за- пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти- ся), суфіксально-постфіксальний (горди-ти-ся), пре- фіксально-суфіксально-постфіксальний На сучасному етапі паралельно існують три напрями в дослідженні словотвору: 1) синтаксичний (трансформаційний, породжуваль- ний), пов’язаний із дослідж.ми Н. Хомського. Семантику і структуру дериватів розглядають як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він від’їхав — його від’їзд); 2) ономасіологічний, започаткований дослідж.ми чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака, зв’язка та ономасіологіч- на категорія; 3) функціонально-семантичний, який синтезує досягнення трансформаційного й ономасіологічного підходів і на передній план ставить проблеми, пов’язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.
