Морфонологічний рівень — проміжний між фонологічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. фонологічна одиниця (фонема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне використання фонологічних засобів мови. Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідж. особливої лінгвістичної науки — морфонології. Морфонологія (із морфофонологія) — розділ МЗ-ва, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей із морфологічною метою. морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з морфемами і словоформами, встановлює осн. варіанти морфем і правила їх перетворення на інш варіанти. У сучасному МЗ-ві термін морфонологія вживається у двох знач.х — вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг — дружній, страх — страшити, сотня — сто, день — дня. Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем. Вив-ня морфонології у широкому значенні започаткував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфонологія — це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчення про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфонології, як морфонологічну характ.истику слова розглядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявляються в чергуванні фонем, що входять до складу морфеми. Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Термін морфонема запропонував у 1927 р. польський МЗ-ець Г. Ула- шин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологічній функції. Майже одночасно з Улашином цей термін став уживати Трубецькой «складний образ двох чи декількох фонем, здатних взаємозамінюватися в межах однієї і тієї самої морфеми залежно від умов морфологічної структури» або як «складне уявлення про всі члени (два чи більше) чергування». Як приклади можна навести такі морфонеми: е/і (веселий — весілля), е/0 (палець — пальця), е/о (женити — жонатий, шести — шостий) поняття «морфонема» є абстракцією. Як фонема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фонем, що взаємно заміщуються в морфемах при словозміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фонема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одиницею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під інш кутом зору. деякі МЗ-ці заперечують існування такої одиниці загалом. О. О. Реформатський С. В. Семчинський: вони мають один об’єкт дослідж., але різний предмет вив-ня. Предметом сучасної морфонології є вив-ня функцій фонем у морфемах, дослідж. спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними. Функція морфонологічних явищ полягає в посиленні диференціації форм на морфологічному рівні. У сучасних мовах морфонологічні явища виявляються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю, солі; не всі типи чергувань, які виконують морфологічну функцію, відносять до морфонології. Одні вважають, що морфонологія вивчає всі типи чергувань із морфологічним навантаженням (ті, що служать єдиним засобом граматичного розрізнення форм, і ті, які функціонують разом з інши граматичними засобами — суфіксами, закінченнями тощо), інш — лише ті, які є допоміжним засобом. Дискусійним залишається питання про належність до морфонологічних засобів наголосу Морфонологічні явища властиві тільки тим мовам, у яких морфеми мають варіанти і де це варіювання пов’язане з суто фонетичними причинами. не характ.на для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбуваються фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характ.на для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються.
