французький МЗ-ець А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський МЗ-ець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти. У вітчизняному МЗ-ві про системність лексики було заявлено ще в минулому столітті. Український МЗ-ець О. О. Потебня, який ґрунтовно опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчення про ближче і дальше знач. слова, його багатозначність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов’язаних слів. Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський МЗ-ець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розв-ку орієнтуються на своїх системно з ними пов’язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти: 1) вихідність одних одиниць із інш одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови інши словами тієї ж мови: мовознавство — наука про мову; учитися — засвоювати які-не- будь знання, вивчати що-небудь; 2) можливість описати семантику слів за допомогою обмеженого числа елементів — семантично найбільш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку, швидко; 3) системність і впорядкованість об’єктивного світу, що відображений у лексиці. На утвердження думки про системність лексики великий вплив мали дослідж. німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе- на, В. Порціга. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико- граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси- ко-семантична система, а О. І. Смирницький — лекси- кО’Семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські МЗ-ці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні.
