Поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характ.истику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення й самих елементів. На основі принципу системності мови базується й таке граматичне поняття, як нульова морфема. Положення про системний характ. мови застосовується в сучасній лінгвістиці до мови загалом, але найбільшою мірою — до фонетичних одиниць. фонеми будь-якої мови не можна розглядати ізольовано, поза фонологічною системою. Фонему можна визначити лише стосовно певної мови. Кожна з мов має свою систему фонем і свою систему протиставлення фонем (фонологічних опозицій). Необхідно розрізняти системоутворювальні і системонабуті властивості мовних одиниць. Системоутворювальні властивості формують системні зв’язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входження в систему. Системонабуті — це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об’єкт (одиницю, елемент) і яких цей об’єкт не має поза системою. форми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперішнього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репрезентує то першу, то другу, то третю особу однини в минулому часі. Мова — це система систем, які взаємозумовлені й пов’язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інш системах. Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті, статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні. В. М. Солнцев подає таку класифікацію систем:
Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють первинні і вторинні матеріальні системи. Первинні матеріальні системи — це системи, елементи яких значеннєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елементи мають знач. для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки завдяки приписаним їм властивостям, називаються вторинними матеріальними системами. Ідеальні системи — це системи, елементами яких є ідеальні об’єкти — поняття або ідеї, пов’язані з певними взаємовідношеннями. ідеальні системи завжди виникають тільки завдяки мисленнєвій діяльності людей. становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріплюється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її носієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають знач. не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось. Закритою є система, яка складається зі строго визначеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є незмінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елементів. Мова є відкритою системою, оскільки вона поповнюється новими елементами, що забезпечує їй здатність завжди бути комунікативно придатною в різні періоди історичного й економічного розв-ку народу — носія мови. Мова не існує ізольовано від суспільства, а розвивається водночас із суспільством і мисленням. Цим Мовн. сис. різниться від біологічних, кібернетичних та ін. Вона відкрита для мислення. Говорячи про відкритість мовної системи, не слід забувати, що фонологічна, граматична і лексико-семантична системи мають неоднаковий характ. відкритості. Якщо фонологічна система має закритий характ., морфологічна система належить до маловідкритих, то лексико-семантична система є найбільш відкритою З відкритістю пов’язана така властивість мовної системи, як динамічність, яка виражається в постійній зміні, постійному розв-ку мови, пристосуванні до умов існування. Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру. мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою. Відношення між мовними одиницями бувають парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні. Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови. парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м’якими і твердими звуками; в граматиці — між відмінковими формами слів, формами дієвідмінювання, між різними типами речень; в лексико-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інш відношення. Парадигматичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вертикально. Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; це здатність мовних елементів поєднуватися. Синтагматичні відношення називають горизонтальними, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, які розташовуються одна за одною. фонеми поєднуються не як-небудь, а вибірково. Синтагматичними зв’язками спричинені такі фонетичні явища, як асиміляція, дисиміляція, сингармонізм, акомодація, гаплологія тощо. У словотворі синтагматичні відношення виявляються в тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем. Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення. Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці однакового ступеня складності (одного рівня) — фонема + фонема, морфема + морфема, слово + слово тощо, то ієрархічні відношення об’єднують одиниці різних ступенів складності. Протиставлення парадигматичних і синтагматичних відношень, з одного боку, та ієрархічних, з інш, відображає особливу властивість мовної системи — її різнорівневий, гетерогенний характ., що вже стосується будови мови, її структури.
