Однією із знакових систем є мова. Про її знаковий характ. говорили ще вчені давніх Індії та Греції. Арістотель «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо — знак перших». Поняття знаковості знаходимо також у граматиці Пор-Рояля, В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна- това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Соссюр «Курс заг. лінгвістики» мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті суспільства». Вив-ня мови на рівних правах і тотожними методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства - семіологія». Семіотика (від грец. «знак*)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем. Зародження семіотики пов’язують із працями Чарльза Морріса «Основи теорії знаків», «Знаки, мова і поведінка», хоча її початки заклав американський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики. Основним поняттям семіотики є знак. Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) інш предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації. Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) познач. чогось, що перебуває поза ним (об’єкт, позначений знаком, називається денотатом або референтом); 3) непов’язаність із позначуваним природним (причиновим) зв’язком; 4) інформативність (здатність нести якусь інформацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. системність знак отримує своє знач. лише за умови входження в певну знакову систему. знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза системою знак неможливий.
