Лінгвістика тексту—галузь МЗ-их досліджень, об’єктом яких є правила побудови зв’язного тексту та його змістові категорії. Якщо в 60-ті роки XX ст., коли було започатковано лінгвістичне вив-ня текстів, досліджували структуру і граматику тексту та засоби когезії (зв’язності) в тексті (повтори, синоніми, тематичні групи лексики, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, вставні слова, порядок слів, співвідношення часових форм дієслова тощо), то нині текст аналізують як складну комунікативну структуру, враховуючи особистість автора з його психологічними, ментальними, соціальними, культурними, етнічними та інши властивостями, адресата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час). Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (авторське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип конгеніальності, тобто гармонізації творчих можливостей автора і читача, при цьому звертається увага на пресу позицію — фонові знання, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті. Сприймання тексту розглядається як проникнення у свідомість автора, його концептуальну систему. широко використовують антропоцентричний підхід і дані інш наук — когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, психології, соціології, етнології, а також таких стикових дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика, соціолінгвістика. Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення дійсності, як мо- дифікат сфери свідомості автора, його художніх, естетичних, етичних, наукових, аксіологічних, прагматичних поглядів та уподобань та як моделі впливу на свідомість, інтелект, погляди і поведінку читачів. вчення про дискурс (від фр. «мовл.») — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інш чинників; мовл. як цілеспрямована соціальна дія, як механізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образно кажучи, дискурс — це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести. його можна моделювати у формі фреймів (типових ситуацій) або сценаріїв (ситуацій у розв-ку). Всебічне вив-ня дискурсу передбачає звернення до психологічних, етнографічних і соціокультурних стратегій породження й розуміння мовл. в певних умовах. До початку 80-х років XX ст. термін дискурс уживався як синонімічний терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом розуміють об’єднану смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність, а під дискурсом — різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв’язку з екстралінгвальними чинниками. дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, — в кінцевому підсумку — особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Кожен дискурс — це один із можливих світів»
