Когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX ст. (у 1975 р. в назві статті американських МЗ-ців Дж. Лакоффа та X. Томпсона з’явився термін когнітивна граматика). Деякі вчені часом виникнення вважають організований у 1989 р. Р. Дірвеном у Луйсбурзькому університеті (Німеччина) симпозіум, на якому було засновано журнал «Когнітивна лінгвістика». Когнітивна лінгвістика (від англ. «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») — мовознавчий напрям, який функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища. Когнітивна лінгвістика є складовою частиною когнілгології — інтегральної науки про когнітивні процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов’язані з процесами пізнання, з набуттям, виробленням, зберіганням, використанням, передаванням людиною знань, з репрезентацією знань і обробленням інформації, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, з прийняттям рішень, розумінням людської мови, логічним виведенням, аргументацією та з інши видами пізнавальної діяльності. Досліджуючи розум і розумові системи, когнітивна наука розумну поведінку розглядає як певне обчислення. Існує навіть думка, що когнітивна парадигма може перерости в креативну, тобто творчу парадигму, яка використовуватиме когнітивні структури для вироблення нових знань. Когнітологія є комплексною наукою. саме через мову можна об’єктивізувати розумову (ментальну, мисленнєву) діяльність, тобто вербалізувати («ословити») її. вив-ня мови — це опосередкований шлях дослідж. пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. досліджує, як пов’язані мовні форми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини. предметом є проблема ролі мови у процесах пізнання й осмислення світу, в проведенні процесів його концептуалізації й категоризації (підведення явища, об’єкта, процесу тощо під певну рубрику, категорію; утворення і виділення самих категорій, тобто членування зовнішнього і внутрішнього світу людини й упорядковане подання різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів і об’єднань), проблема співвідношення концептуальних систем із мовними, наукової та звичайної (буденної) картин світу з мовною. Варте уваги й загальне спрямування когнітивістів на дослідж. мови у зв’язку з людиною, яка думає і пізнає: В. Касевич стверджує, що «хоча внесок когнітивістів у сферу, наприклад, семантики виразно позитивний, вони тим не менше не створюють ні нового об’єкта (точніше, предмета) дослідж., ні навіть мовного методу» О. Кубрякова вважає, що когнітивна лінгвістика опрацювала свій метод, який передбачає «постійне співвіднесення мовних даних із інши досвідними сенсомоторними даними на широкому культурологічному, соціологічному, біологічному і — особливо — психологічному тлі» Когнітивна лінгвістика є поліпарадигмальною наукою. знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезентації знань, мовні процедури оперування знаннями, ментальні структури та процеси у свідомості (пам’ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація, прийняття рішення тощо). Головна ідея когнітивної лінгвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності. Для когнітивної лінгвістики характ.ні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інш науки), антропоцентризм (вив-ня мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вив-ня всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ). Диференціація різних структур знань, визнач. загальних принципів їх формування, виявлення ролі мови в їх репрезентації, розумінні та інтерпретації становить предмет когнітивної семантики — найбільш важливого і найбільш опрацьованого розділу когнітивної лінгвістики. Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланга- кер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольд- берг, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Чен- кі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність», в якій обґрунтовано зв’язок семантики з психологією. при сприйнятті мовл. людина користується тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом (зоровому, музики тощо). головне завд. — виявити і пояснити, як організоване знання про світ у свідомості людини і як форму- ються та фіксуються поняття про світ. пов’язаних із лінгвістикою наук — герменевтикою (від грец. «пояснювальний»; мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації); ґештальтпсихологією (одна з основних шкіл зарубіжної, переважно німецької, психології першої половини XX ст., яка висунула принцип цілісності (ґештальт) як основу в дослідженні складних психічних явищ), когнітивною психологією (один із напрямів переважно американської психології, що розглядає всі психічні процеси як опосередковані пізнавальними (когнітивними) чинниками) та ін. когнітивна теорія категоризаціі — теорія систематизації значень слів у мовній свідомості людини, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомості наївної картини світу. В її основу покладено ідею Б. Уорфа про членування світу на категорії за допомогою мови. Виділення такої категорії можливе лише тоді, коли для її назви у мові є відповідне слово. категоризація є одним із найважливіших складників механізму пізнання і полягає в тому, що для кожного слова окреслюється семантичне коло споріднених слів за «принципом родинної подібності» та встановлюється уза- гальнювальний репрезентант (прототип). Категорія — когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів — членів категорії, об’єднаних «родинною подібністю». Об’єкти — члени категорії не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об’єкти є психологічно більш значущими, ніж інш. Людина сприймає будь-яку семантичну категорію як таку, що має центр і периферію і, відповідно, «більш прототипічних» і «менш прототипічних» представників. прототип — це такий центральний член категорії, який є її найкращим, найяскравішим представником, головним репрезентантом. Навколо такого прототипу в свідомості індивіда об’єднуються всі інш об’єкти, що входять до категорії. Дещо інш концепцію прототипів запропонувала австралійська дослідниця польського походження А. Вежбицька: Прототипами є не самі об’єкти, а їх ідеалізовані, еталонні образи, ментальні утворення, які не належать до об’єктів, що піддаються спостереженню, але які концептуально відображають суттєві властивості нашого уявлення про об’єкт (типова чашка, типове вікно, типовий велосипед, типова школа тощо). Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезентаціями. Дж. Фодор ментальна репрезентація є специфічною мовою мислення. Відчуття, які виникають у людини в процесі взаємодії з довкіллям, спричинені інформацією, що надходить до неї сенсорними каналами (зоровим, слуховим, тактильним). Сенсорні механіз- ми перетворюють ці матеріальні стимули на символічні утворення, які і є ментальними репрезентаціями. Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є «концепт». Під ним розуміють ментальний прообраз (нероз- членоване уявлення про об’єкт), ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з інш — він має певне ім’я у мові. Концепт-мінімум — це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосується; у життєвій практиці вона для нього не є важливою або ж він з нею ніколи не стикався). Концепт- максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем смислу слова (реалія йому відома в усіх аспектах), у тому числі енциклопедичні відомості, професійні знання про реалію. Зміна поняття знач. на поняття концепту засвідчує зміну орієнтацій від трактування смислу як абст- рактної сутності, репрезентація якої не пов’язана з мовцем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з’єднує зовнішній світ із внутрішнім світом людини. когнітивна семантика вивчає не знач. слів, а концепти. концепти досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше атрибутивної, комплементарної, а інколи враховуються різноманітні широкі мовні контексти (фольклорні, художні, публіцистичні та інш твори). Упорядковане поєднання концептів у свідомості людини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосистема не є стабільною. Вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. концептосистеми в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від життєвої практики. Компонентами концептосистеми є фрейми. Фрейм (від англ. «каркас, остов», «будова, структура, система») — це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості (пам’яті) людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні. Поняття фрейму введено М. Мінським у 1974 р. За Мінським, фрейм — це ієрархічно впорядкована репрезентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам’яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформації про ситуацію, образного (символічного, метафоричного та ін.) уявлення про неї. Рухомі об’єкти у просторі й часі — це фігури, а нерухомі — фон. Фігури, маючи просторові й часові межі (об’єкт на фоні простору, факт на фоні процесу), тяжіють до визначеності метафори служать для структурування навколишньої дійсності й керують інтелектуальною діяльністю людини та її вчинками метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концептуальних систем, формування нового знання. діахронічний опис є дуже важливим для інтерпретації полісемії в синхронії. принципово не диференціюють закони історичного розв-ку мови і їх синхронної будови. граматика Філлмора: є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі знач. або форми їхніх складників (одиниць, що до них уходять). Тому потрібно ще враховувати знач. самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю, вихідною (початковою) є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу дієслів, здатна «втягувати» дієслова інш класів. Дієслово ніби вмонтовується в різні конструкції мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його, і функціонує не за алгоритмічними законами.
