Існує думка, що американське неогумбольдтіанство (цей напрям частіше називають етнолінгвістикою) сформувалось незалежно від гумбольдтівських традицій. Однак це твердження не є переконливим, оскільки в дослідж.х американських етнолінгвістів відчутний відгомін ідей Гумбольдта. Зародження американського неогумбольдтіанства пов’язують з іменем Франца Воаса, який присвятив своє життя вивченню мов корінного населення Північної Америки — ескімосів та індіанців. Його дослідницькі праці (а в них загальнолінгвістичні погляди) представлені в колективному «Довіднику мов американських індіанців». Він один із перших звернув увагу на теоретичне знач. вив-ня мов американських індіанців: «Психологічні основи і морфологічний розвиток американських мов настільки незвичайні, що їх вив-ня буде справжнім відкриттям для лінгвістів, які працювали в галузі індоєвропейських або семітських мов. Для лінгвіста, який звертається до мов нашого континенту, добре відомі проблеми, що обговорювалися багато років, постають у новому світлі, у нього швидко виробляється широкий погляд на лінгвістичні проблеми». В етнографії, твердив Боас, на зміну загальним теоріям повинен прийти ґрунтовний і безпристрасний аналіз усіх сторін життя кожного народу. Слід зазначити, що Боас сповідував рівність усіх мов світу, був непримиренним антирасистом. Працю Боаса (дослідж. індіанських мов) продовжив його учень Едуард Сепір - дослідж. проводив на стику етнології, психології, соціології, психіатрії, фольклористики та релігії. Такий широкий підхід до предмета дослідж. позитивно вплинув на результати наукових пошуків. У Сепіра є розвідки із заг. МЗ-ва, індіанських мов, порівняльно-історичного МЗ-ва, психолінгвістики, соціолінгвістики й культурології. Найвідомішою працею вченого є «Мова». метою книжки було показати, що таке мова у його розумінні, «як вона змінюється у просторі й часі та які її взаємозв’язки з інши людськими інтересами, з проблемою мислення, з явищами історичного процесу, раси, культури, мистецтва». У книжці розглянуто багато проблем: природа мови, внутрішня і зовнішня, синхронічна й діахронічна лінгвістики, мова й мислення, мова й культура, мова й література, мовні контакти, типологія мов та ін., і з кожної проблеми автор висловив свою оригінальну думку. Що стосується мови і мислення, то вони взаємопов’язані, однак «межі мови і мислення не збігаються. У кращому разі мову можна вважати лише зовнішньою гранню мислення на найвищому, найзагальнішому рівні символічного вираження». Мова не тільки і не стільки ярлик для думок, скільки спосіб мислення, тому мислення залежить від конкретної мови, яка це мислення виражає. Щодо співвідношення раси, мови і культури Сепір вважає, що вони не існують паралельно, «що їхні зони поширення найхимернішим способом перехрещуються і що їхня історія розвивається відрубними шляхами». стверджує, що немає рас вищих і нижчих. Широковідомою є типологічна класифікація мов Сепіра. Вона ґрунтується на трьох ознаках: 1) ступінь складності слова (аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови); 2) ступінь злютованості елементів усередині слова (ізолюючі, аглютинативні, флективні та символічні, тобто із внутрішньою флексією, мови); 3)типи значень у мові та спосіб їх передачі (основні, або конкретні, знач., які виражаються словами чи коренями; менш конкретні дериваційні, які виражаються словотвірними суфіксами; ще більш абстрактні конкретно-реляційні; суто реляціині синтаксичні знач. (два останні типи виражаються афіксами, внутрішньою флексією, а суто реляціині — ще й порядком слів). Оскільки в усіх мовах представлені перший і четвертий типи значень, то всі типологічні відмінності мов стосуються наявності чи відсутності другого та третього типів. На основі всіх названих вище ознак Сепір установив 21 тип мов. до простого суто реляційного ізолюючого аналітичного типу належать китайська і в’єтнамська мови; до складного суто реляційного аглютинативного синтетичного типу — турецька мова; до простого змішано-реляційного флективного синтетичного типу — французька; до змішано-реляційного фузійного аналітичного типу — англійська; до змішано- реляційного символічного синтетичного типу — семітські мови. Особливе знач. надає антропології та історії культури, вважаючи, що саме через мову можна вивчити культуру, бо «система культурних стереотипів кожної цивілізації впорядковується за допомогою мови, яка відображає певну цивілізацію». категорично заперечує будь-яку кореляцію між формальним аспектом мови (фонетичною і граматичною структурою) та культурою. З культурою пов’язана лише лексика, тобто зміст мови. Історія мови й історія культури розвиваються паралельно. Тому культуру народів можна вивчати на основі дослідж. культурної лексики. головною є не комунікативна функція, а символічна (мова як засіб передачі знань і вираження культури народу). Комунікативна функція є похідною від символічної: виділяє також такі функції, як експресивну, соціалізації (мова — символ солідарності, виділення певної групи людей із ширшого соціуму, що відповідає опозиції «наш — чужий, не наш»), контактовстановлювальну, зберігання й накопичення культури. Учений звертає увагу на ситуації, коли мовл., слова перетворюються на діла (наприклад, ситуація клятви), тобто на те явище, яке нині інтерпретується як перформатив. важлива роль мови у становленні й розв-ку національної самосвідомості. Ідеї Сепіра розвинув американський учений Беджамен Уорф. У вільний час він відвідував лекції Сепіра і вивчив мову американських індіанців хопі. Погляд на мову не скованого мовознавчими догмами інженера (погляд збоку) зумовив виникнення нових неординарних ідей. Уорф опублікував лише декілька статей, але це не завадило йому стати знаменитим. після його смерті в 1956 р. статті видано-окремою книжкою «Мова, думка і дійсність». Уорф виявив цілу низку відмінностей між англійською мовою і мовою хопі. Насамперед це різне членування дійсності та різні способи її познач.. Такі розходження між мовами звичайно мають місце тоді, коли сама дійсність недостатньо чітко членується на складові частини. Мовне членування дійсності певною мірою впливає на мислення й поведінку людей. Уорф виявив, що в мові хопі й англійській мові різними є категорії числа і часу; що в хопі немає необчислювальних іменників, а всі непредметні іменники не мають множини і не поєднуються з кількісними числівниками (множина й кількісні числівники вживаються лише для познач. тих предметів, які можуть утворювати реальну групу, наприклад, книжка, стіл, горіх та ін., і не можуть вживатися зі словами типу день, крок, удар. Граматичної категорії часу в хопі взагалі немає. Часові назви передаються не іменниками, а прислівниками. Немає у хопі перенесення просторової лексики на часову (відсутні словосполучення на зразок довгий день, найближчий час). вчений робить парадоксальний висновок: уявлення часу, простору й матерії зумовлені мовною структурою і між мовними структурами і нормами культури та поведінки існують зв’язки. Уорф намагається виділити деякі властивості середньоєвропейської культури й культури хопі, які зумовлені, за його переконанням, мовними особливостями. в нього є твердження, що: 1) мова впливає на куль- ТУРУ і» таким чином, є первинною; 2) мова і культура розвиваються паралельно, впливаючи одне на одного; 3) відмінності в мові спричинені відмінностями в культурі. Категорично про первинність мови Уорф стверджує у статті «Наука і МЗ-во», де заперечує вселюдські закони мислення. Мислення залежить від мови, навіть від її граматики: «Факти мови є для мовців частиною їхнього досвіду, і тому ці факти не піддаються критичному осмисленню й перевірці. у мовному світі все відносне. Ми членуємо світ так, як підказує рідна мова, і «стикаємося, таким чином, з новим принципом відносності. Гіпотеза Уорфа отримала в МЗ-ві назву гіпотези мовної (лінгвальної) відносності. Оскільки ідея цієї гіпотези була закладена ще Сепіром, то її називають ще гіпотезою Сепіра—Уорфа. гіпотезу Сепіра—Уорфа часто визначають як припущення про те, що мислення й культура народу цілком зумовлені мовою. Однак ні Сепір, ні Уорф такого визнач. не давали.
