Європейське неогумбольдтіанство виникло в 20-ті роки XX ст. в Німеччині як реакція на обмеженість молодограматизму і прагнення відродити гумбольдтівські традиції в МЗ-ві. Найяскравіший представник європейського неогумбольдтіанства — німецький учений Лео Вайсгербер. німецькі МЗ-ці Йост Трір, Гарольд Гольц, Гюнтер Іпсен, Петер Гартман, швейцарський дослідник Ганс Глінц та ін. Основні ідеї Вайсгербера викладено в чотиритомній праці «Про сили німецької мови», яка вийшла в 1950 р. в Дюссельдорфі. Найважливіші теоретичні положення містяться у другому томі «Про світогляд німецької мови». тенденційність учення, необ’єктивне акцентування на національних рисах німецької мови та культури, їхніх нібито перевагах над інши мовами й культурами. За це неодноразово праця Вайсгербера була піддана критиці. Вайсгербер спирається на ідеї Гумбольдта, приймає теорію знакової природи мови Соссюра й теорію семантичного поля Тріра. Від Гумбольдта мова — духовна сила народу, рушійна сила історії. Вайсгербер називає мову «уявним проміжним світом», утвореним внаслідок взаємодії світу речей і світу свідомості. Положення про співвіднесеність світу мови із зовнішнім світом учений заперечує. мова виступає як сила, що творить історію, бо «охоплює собою й духовно стимулює постійного носія історичного життя — народ». використовує методику семантичного поля, введеного в МЗ-во Тріром. Суть цієї методики полягає в тому, що семантичне поле однієї мови (слова, які об’єднані на основі спільної семантичної ознаки, спільної теми) накладається на відповідне поле іншої мови і в такий спосіб установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу. Семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи реальності в одній мові не повторюються в такій самій формі в іншй мові. Мова є також тим засобом, за допомогою якого створюється цей «мисленнєвий проміжний світ». Існує стільки світів і стільки світобачень, скільки мов. сферу знач. слів не можна сплутувати зі сферою речей. Сфера знач. належить до духовного, «мисленнєвого проміжного світу», за допомогою якого здійснюється людське пізнання. Вайсгербер робить спробу дослідити картину світу німецької мови в історичному аспекті. показує, що мовна картина тваринного світу в середньоверхньонімецькій мові була зовсім іншою, ніж у сучасній німецькій мові. Суть праці німецького вченого полягає в тому, щоб показати активний вплив мови на мислення і на еволюцію людської свідомості. У ній надмірно акцентується на інтелектуальному аспекті мови. Мова керує розвитком людської свідомості, визначає шляхи її розв-ку. Однак усе це — перебільшення ролі мови в житті суспільства. Мова справді є посередником між людиною й реальним світом, але лише в тому сенсі, що без неї неможлива пізнавальна діяльність людини, не може ефективно здійснюватися процес мислення.
