У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму. Генеративізм (від англ. «породжувати»), або породжувальна лінгвістика, — напрям у МЗ-ві, який характ.изується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вив-ня мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій. Основоположником генеративізму є американський МЗ-ець (родоводом з України) Ноам Хомський. Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. У ключі трансформаційної граматики Хомськии написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» - ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. вважають, що часом зародження генеративізму є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних структур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідж.х інтуїції носія мови. Завдання МЗ-ва вбачав у моделюванні діяльності мовця. Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Новим етапом у становленні генеративізму був вихід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» та «Мова і мислення». Центральним поняттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжувальна граматика — це «своєрідний механізм, який породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує жодної граматично неправильної». Поняття граматичної правильності в нього не збігається з поняттям осмисленості. У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено концепцію породжувальної моделі, тобто «правил, які визначають правильно побудовані ланцюжки мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено поняття компетенції і вживання. Під компетенцією автор розуміє знання своєї мови мов- цем-слухачем, а під вживанням — реальне використання мови в конкретних ситуаціях. Компетенція і вживання не завжди збігаються; вживання не завжди відображає компетенцію намагається побудувати модель діяльності реального носія мови. Завдання лінгвіста «як і дитини, яка оволодіває мовою, є виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні. Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної ідеальному мовцеві-слухачу». Хомський застерігає, що компетенція — це не те саме, що мова в соссюрівському розумінні. Вона є динамічною і являє собою «систему породжувальних процесів». Недоліком традиційної й структурної граматики Хомський вважає те, що вони «не йдуть далі класифікації конкретних прикладів і не доходять до стадії формулювання породжувальних правил». Перспективу лінгвістики він вбачає у виявленні цих правил. Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор- Рояля і Гумбольдта про творчий характ. мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження необмеженої кількості думок, які виникають у найрізноманітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням лінгвістики є розкриття сутності цих творчих процесів. У праці «Мова і мислення» трактує мову як особливу гілку психології пізнання. З огляду на це його теорію можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямована проти дескриптивізму і біхевіоризму як «неадекватних у фундаментальному плані концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію. Лінгвістику не можна зводити до сегментації й класифікації та до синтагматики й парадигматики. Трансформаційно-генеративна граматика вивчає структуру механізму, яка уможливлює процес мовленнєвого спілкування. Сутність цього механізму полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. Поняття глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики Пор-Рояля, де «на передній план висувалась проблема пояснення фактів використання мови на основі пояснювальних гіпотез, пов’язаних із природою мови і з природою людського мислення». поняття глибинної структури пов’язане з семантизацією теорії Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у його вченні. Концеп. Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він пов’язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через вив-ня мови можна глибше пізнати людську природу. Про вродженість мовних структур, зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в основному не залежить від розумових здібностей людини. Варто взяти до уваги й те, що всі нормальні люди оволодівають мовою, а людиноподібна мавпа на це не здатна, хоч є розумною з інш поглядів. Учений відносить МЗ-во до психології й теорії пізнання (це положення широко використовує сучасна когнітивна лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чого лінгвістика втрачає свою самостійність, за яку боролись багато поколінь МЗ-ців. Його вчення отримало такий резонанс, що в наукових колах почали говорити про «хомськіанську революцію» в МЗ-ві. МЗ-во стало антропоцентричним, посилився його зв’язок із психологією. Мову почали досліджувати з погляду мовця, а не слухача. В генеративній лінгв. виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагматичних чинників, невелика здатність для опису різноструктурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мовознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат генеративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасного МЗ-ва (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, поро- джувальна граматика та ін.).
