Копенгагенський (датський^структуралізм, або глосематика (від грец. фоззета, род. відм. фоззетаїоз «слово»), —лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінгвістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Виник у 1931 р. внаслідок об’єднання датських МЗ-ців у лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев — директор Інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського університету. Крім Єльмслева, до осередку входили Вігго Брьондаль, Ганс Ульдалль, Кнут Тогебю, Ганс Сьоренсен. Теоретичними джерелами цього напряму було вчення Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела та Карнапа. Із теорії Соссюра копенгагенці запозичили ідею про розрізнення мови та мовл., розуміння мови як системи знаків, положення про те, що мова — це форма, а не субстанція і в мові нема нічого, крім відмінностей (чиста структура відношень), а також про те, що мова повинна розглядатися в самій собі й для себе. Неопозитивізм (ідеї Уайтхеда, Рассела, Карнапа та ін.) вплинув на розвиток структуралізму взагалі, однак послідовне вираження його принципи знайшли саме в глосематиці. Навіть Єльмслев визнав, що визначене ним поняття структури як чистої форми і чистих відношень запозичене в Карнапа. Важливою передумовою створення заг. теорії мови як системи обчислень було те, що внаслідок розв-ку математичної теорії виникло поняття математики як знакової системи, яка конструюється відповідно до певних формальних правил. Програма копенгагенських структуралістів була викладена Брьондалем у першому номері журналу копенгагенського осередку «Лінгвістичні праці». створення заг. (логічної) граматики, в якій мова повинна розглядатися в панхронічному аспекті - повинні досліджуватися загальнолюдські чинники, що діють на кожній стадії розв-ку кожної окремої мови. Свою лінгвістичну теорію копенгагенські структуралісти назвали глосематикою для того, щоб акцентувати на принциповій відмінності їхньої теорії від традиційного МЗ-ва. Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева — автора багатьох праць, у яких розвинуто ідеї цієї мовознавчої течії. Найважливішими з них є «Мова і мовл.», «Основи лінгвістичної теорії», «Метод структурного аналізу», «Пролегомени до теорії мови». Остання праця найповніше розкриває глосематичну теорію. ідеться про мову загалом як певну систему, тобто даються положення, що повинні підходити до будь-якої мови. Єльмслев робить спробу створити загальну теорію мови. Лінгвістика має досліджувати мову не як механічне поєднання позамовних (фізичних, фізіологічних, психологічних, логічних, соціологічних) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру. Водночас лінгвістична теорія повинна нехтувати відхиленнями в мовленні і шукати «постійне, яке лежить в основі змін», те, що робить мову мовою, якою б вона не була. Лінгвістична теорія має відповідати трьом вимогам: несуперечливості, простоті й повноті (вичерпності). метою глосематики є опрацювання такого методу опису мови («алгебри» мови), «який оперував би невизначеними єдностями» і став основою створення дедуктивної теорії мови. Об’єктами дослідж. є тексти. Необхідно створити процедурний метод, за допомогою якого можна було б описати не тільки якісь конкретні датські тексти, а й усі тексти, навіть уявні. Однак індуктивний аналіз даних проводиться лише на початковому етапі, далі — вже дедуктивний. уводить загальні, універсальні терміни, що ґрунтуються на відношеннях між мовними елементами, тому їх можна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень: 1) взаємозалежності, за яких один член передбачає існування інш і навпаки, називаються інтердепенденціями (англ. «взаємозалежність»); 2) однобічні залежності, за яких один член передбачає існування інш, але не навпаки, називаються детермінаціями (англ. «визнач.»); 3) вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісними, але жоден із них не передбачає існування інш, називаються констеляціями (англ. «сузір’я»). Елементи залежностей Єльмслев називає об’єктами, а сам аналіз — діленням. Аналіз тексту полягає в поетапному членуванні. Об’єкт, що аналізується, — це клас, інш об’єкти, які встановлено наступним членуванням, — сегменти класу, а об’єкти третього членування — сегменти сегментів. Класи у мовленні — ланцюжки, а сегменти цих класів — частини ланцюжків. Класи в системі — парадигми, а сегменти класів у системі — члени парадигми. Таку процедуру в цілому Єльмслев називає дедукцією. Єльмслев бере за основу методики досліджень метод дедукції, який притаманний математичним наукам. Індукція, яка не допускає формулювання загальних понять, за його переконанням, не може забезпечити несуперечливий і простий опис. Мета аналізу у встановленні взаємозалежностей між ними і в об’єднанні їх у класи, що мають спільні функції. Єльмслев один із перших спробував систематизувати наявні в мові функції, використовуючи поняття константи і змінної. розглядає мову як знакову систему. Специфіка мови як знакової системи в тому, що в неї «можуть бути переведені всі інш семіотики». Усі знаки мови, кількість яких необмежена, складаються з незнаків, тобто фонем, кількість яких обмежена. Такі незнаки вчений називає фігурами. Аналіз знаків Єльмслев проводить у плані вираження і плані змісту (це його терміни, які згодом поширилися в лінгвістиці). Однак зміст і вираження вжиті ним не в традиційному значенні (не як знач. і форма, субстанція і форма). І у плані змісту, і у плані вираження він виділяє субстанцію та форму. Субстанцією змісту є мовна інтерпретація відображеного в мозку людини зовнішнього світу, а формою змісту є спосіб упорядкування і комбінації ідей, тобто система моделей, яка представляє систему значеннєвостей (цінностей). Субстанція змісту є однією й тією самою для всіх мов, а форма змісту в кожній мові власна і неповторна. Мову потрібно вивчати як форму. Субстанція, куди входять, фонетика й семантика, — нелінгвістичний предмет, вивчати який повинні інш спеціальні (нелінгвістичні) науки, такі, як фізика, психологія тощо.
Комутацію — операцію, що полягає в заміні одного елемента інш. Якщо заміна якогось елемента одного плану інш елементом того самого плану зумовлює зміну в протилежному плані мови, то ці два елементи є самостійними елементами системи, інваріантами. Якщо ж такої зміни немає, то це є варіанти одного інваріанта. Поняття інваріантів і варіантів дозволяє ототожнювати елементи, зводити їх до обмеженої кількості найпростіших елементів. Глосематика стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідж. мови. Такі глосематичні терміни, як схема, комутація, детермінація, кореляція, реляція, план вираження, план змісту, конкретні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику. Недоліком глосематики є значне звуження і збіднення об’єкта дослідж., відірваність мови від людини, суспільства, культури, історії, а також перебільшення ролі відношень за рахунок елементів, що співвідносяться. На основі глосематики не можна досліджувати реальні мови і не можна зводити МЗ-во до побудови схем, як це роблять глосематики.
