Празький лінгвістичний осередок» був заснований у 1926 р. Із короткою програмою осередку його представники виступили на міжнародному лінгвістичному конгресі в Гаазі в 1928 р. Із 1929 до 1939 р. «Праці» осередку друкувалися французькою мовою. У першому їх випуску опубліковано «Тези Празького лінгвістичного осередку» — програмовий документ цього структурального напряму. До осередку входили чеські МЗ-ці Вілем Матезіус, Богуміл Трнка, Богуміл Гавранек, Ян Мукаржовський, пізніше Володимир Скалічка, Йозеф Вахек, а також російські МЗ-ці Микола Трубецькой, Роман Якобсон і Сергій Карцевський. У своїй теорії празькі лінгвісти спиралися на вчення Соссюра, Бодуена де Куртене і деякі ідеї Фортунатова. поняття структури мови йде від Соссюра, а поняття функції — від Бодуена де Куртене. Вони заперечили тезу Соссюра про неподолання меж між синхронією і діахронією: Одним із найвагоміших досягнень Празької школи є положення про те, що синхронії й діахронії однаковою мірою притаманний системний характ.. Водночас пражці наголосили на неможливості усунення поняття еволюції з синхронічного опису мови, вважаючи серйозною помилкою розглядати статику й синхронію як синоніми: Празькі структуралісти сприйняли й творчо розвинули і другу основну ідею Соссюра — концепцію мови і мовл.. У працях Трубецького це протиставлення стало основою розмежування фонології й фонетики. Чи не найбільшою заслугою пражців є інтерпретація мови як функціональної системи, тобто як «системи засобів вираження, що служать якійсь певній меті». Застосувавши системно-функціональний підхід до аналізу звукової системи мови, празькі структуралісти замість декларативних тверджень про системність мови наочно довели правильність положення Соссюра про те, що в мові важливими є не звуки і знач. самі по собі, а відношення між звуками і знач.ми, що «матеріальний зміст фонологічних елементів менш суттєвий, ніж їх взаємозв’язок усередині системи». Трубе-цькой увів поняття опозиції і на його основі довів, що два різні звуки можуть в одній мові виступати як різні фонеми, а в іншй — як одна. Усе залежить від системи протиставлень (опозицій), яка має місце в кожній мові. Головним є не те, що звуки утворюють систему, а те, що у фонологічних дослідж.х потрібно виходити із системи. Найповніше погляди Празької школи щодо фонології викладено в капітальній праці Трубецького «Основи фонології». з’явились нові розділи МЗ-ва — морфонологія (морфологічне використання фонологічних відмінностей), фонологія слова, фонологія синтагми. Поняття і методи, опрацьовані на фонологічному матеріалі, згодом були застосовані пражцями для дослідження інш рівнів мови. Якобсон застосував методику опозиційного аналізу в дослідженні граматичних категорій і обґрунтував положення про бінарність граматичних опозицій. Функціональний підхід застосовувався пражцями до мови в цілому. Так виникла проблема функцій мови і функціональних стилів. Найбільшу увагу празькі лінгвісти зосереджували на стилі художньої літератури. Результатом функціонального підходу до літературних мов стало виникнення особливої лінгвістичної дисципліни — історії літературних мов. Помітним внеском Празької лінгвістичної школи в синтаксичну теорію є вчення Матезіуса про актуальне членування речення. Матезіус висловлює думку про принципову відмінність між формальним членуванням речення (виділення підмета і присудка), яке показує його граматичну структуру, і поділом речення на тему і рему, який виявляє його «функціональну перспективу». Серед оригінальних ідей пражців — теорія мовних контактів і мовного союзу (об’єднання мов за подібністю, що зумовлена контактуванням, взаємовпливами) Трубецького й типологічні ідеї Скалічки. Скалічка обґрунтував необхідність структурного порівняння мов незалежно від їхніх генетичних зв’язків. Наявність одного з типологічних явищ (флексії, аглютинації тощо) не виключає наявності інш, однак вони можуть неоднаково комбінуватись у різних мовах, а це якраз і характ.изує відповідні мови. морфологічна структура — не єдина основа для типології. Він один із перших проводив зіставні дослідж. фонологічних структур різних мов. Карцевський про асиметрію мовного знака, у статті «Про асиметричний дуалізм мовного знака», основна ідея «знак і знач. не покривають один одного повністю. їх межі не збігаються в усіх точках: один і той самий знак має декілька функцій, одне й те саме знач. виражається декількома знаками. Будь-який знак є «омонімом» і « синонімом» одночасно». Скалічка у статті «Копенгагенський структуралізм і Празька школа» виділяє три проблеми МЗ-ва: «1) відношення мови до позамовної дійсності, тобто проблему семасіологічну; 2) відношення мови до інш мов, тобто проблему мовних відмінностей; 3) відношення мови до її частин, тобто проблему мовної структури». За зразком Празької лінгвістичної школи було створено лінгвістичний осередок у Данії, який, щоправда, відійшов від дослідницького спрямування й методики дослідж. празьких структуралістів.
