Молодограматисти

У становленні й розв-ку порівняльно-історичного МЗ-ва розрізняють три етапи: 1) початковий, пов’язаний із діяльністю Боппа, Грімма, Раска та Гумбольдта, який отримав назву романтичного; 2) натуралістичний, пов’язаний з ученням Шлейхера та його послідовників; 3) молодограматичний, що виник у 70-ті роки XIX ст. Для третього етапу, в основі якого — філос-я позитивізму, характ.на відмова від розгляду не підкріплених фактичним матеріалом «вічних проблем» науки. Завданням  стало спостереження, реєстрація і первинне узагальнення фактів. Був визнаним тільки індуктивний метод. Усе інше вважали метафізикою. Саме тому такі питання МЗ-ва, як мова і «дух народу», походження мови, стадіальність у розв-ку мов (єдність глотогонічного процесу), мовні універсали, типологічна класифікація мов, вважали ненауковими. Залишився порівняльно-історичний метод, але його метою вже не була реконструкція прамови. Молодограматизм — напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета якого — дослідж. живих мов, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами. Зародження молодограматизму пов’язане з науковою діяльністю вчених Лейпцизького університету Августа Лескіна, Карла Бругмана, Германа Остгофа, Германа Пауля, Бертольда Дельбрюка. Згодом до них приєднались датські дослідники Карл Вернер, Вільгельм Томсен, норвежець Софус Бугге, француз Мішель Бреаль, італієць Граціадно-Ізая Асколі, росіянин Пилип Фортунатов, американець Вільям-Дуайт Уїтні. Молодограматизм став світовим напрямом у мовознавстві. Становлення молодограматизму зумовлене внутрішніми чинниками розв-ку МЗ-ва, пошуком шляхів подолання кризи, в якій опинилася компаративістика 60-х років XIX ст. (йдеться насамперед про заперечення глотогонічної теорії Гумбольдта і критику ідеалізованої прамови Шлейхера та його теорії двох етапів розв-ку мови). Молодограматична течія остаточно оформилася у 80-х роках XIX ст. і була панівною протягом 50 років. Основні ідеї молодограматизму викладені у «Передмові» Остгофа й Бругмана до першого тому «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», яка вийшла 1878 р. і стала маніфестом молодограматиків, а також у працях Пауля «Принципи історії мови» та Дельбрюка «Вступ до вив-ня мови. З історії й методології порівняльного МЗ-ва» (1880) і «Основні питання дослідж. мови» (1901). Одним із основних теоретичних положень молодограматиків є трактування мови як продукту психофізичної діяльності. Мовл. має два аспекти: психічний і фізичний. Тому для дослідж. ролі психічних механізмів у звукових змінах і утвореннях за аналогією необхідно залучити психологію. Лінгвістичний психологізм — важлива частина методології молодограматиків. Слід зазначити, що молодограматики не сприйняли етнопсихологію Лацаруса і ПІтейнталя, а побудували свою концепцію на так званому індивід. психологізмі. На думку Пауля, в дійсності існує лише індивідуальна психологія. Поняття, що виражаються мовою, виникають у надрах душі індивіда і ніде більше. Усі мовні зміни також відбуваються у звичайній мовленнєвій діяльності індивіда, а те, що звичайно називають загальнонародною мовою, «є просто абстракцією, яка не має відповідника в реальній дійсності», і «на світі стільки ж окремих мов, скільки індивідів» (Пауль). Звідси заклик молодограматиків вивчати «людину, яка говорить». Другою складовою частиною методології молодо-граматизму є історизм як єдино можливий науковий підхід. Молодограматики вважали необхідним вив-ня живих мов і діалектів, які легше, ніж мертві давні мови, піддаються спостереженню і, відповідно, в них легше простежити закономірності розв-ку мови. Реконструкція індоєвропейської прамови— несерйозне заняття, оскільки реконструйовані форми можуть належати до різних історичних епох. МЗ-во повинно оперувати фактами, істина яких точно встановлена, і стати точною наукою. Однак всупереч своїм заявам вони нерідко займались реконструкцією прамови. Молодограматики історію мовних явищ розглядали ізольовано, несистемно. Такий підхід до вив-ня мовних фактів, що отримав назву «атомізму», згодом інтерпретували як недолік концепції молодограматизму. Важливим аспектом у концепції молодограматизму є питання методів історичного вив-ня процесів розв-ку мови, які зводилися до двох процедур: 1) встановлення новоутворень за аналогією, яка ґрунтується на психічних явищах асоціації, і 2) розкриття фонетичних законів, що зумовлені фізіологічними чинниками. Фонетичні закони молодограматиків — це ще одне з їхніх прагнень перетворити лінгвістику на точну, законоположну науку. Фонетичні закони мають певні причини і не знають винятків, тому поняття спонтанних змін є умовним (таким воно є доти, поки не встановлено причину). Однак фонетичні закони слід відрізняти від законів природи. Оскільки мова функціонує в мовленні людей, то, відповідно, фонетичні закони належать не до вчення про закономірності явищ природи, а до вчення про закономірності людських дій. З часом молодограматики переглянули поняття фонетичного закону. Якщо спочатку вони визначали фонетичні закони як «закони, що діють абсолютно сліпо, зі сліпою необхідністю природи», то згодом сферу їх дії було обмежено деякими чинниками, зокрема хронологічними й просторовими межами, зустрічною дією аналогії, іншомовними запозиченнями, певними фонетичними умовами. У пізніших працях Дельбрюк заперечує закономірність звукових змін, оскільки «мова складається з людських дій і вчинків, які, очевидно, довільні», що засвідчує кризу молодограматичної концепції. Уведення молодограматиками нових методів дослідж. мови, сформульовані ними емпіричні конкрет- ні закони на основі узагальнення багатого матеріалу численних мов відіграли значну роль у розв-ку лінгвістичних знань. Порівняльно-історичний метод доведено ними до логічної досконалості. Є всі підстави стверджувати, що зміни, внесені до порівняльно-історичного методу лінгвістами XX ст., не порушили головних принципів, сформульованих молодограматиками. Етимологічні дослідж. було піднято до рівня точної науки, зроблено значні конкретні відкриття. Водночас молодограматики звузили наукову проблематику. Досліджували переважно фонетику, менше уваги приділяли вивченню морфології і майже не торкалися синтаксису. Написані молодограматиками численні історичні граматики індоєвропейських мов складаються переважно з історичної фонетики й меншою мірою історичної морфології. Недоліком молодограматизму є й абсолютизація історичного аспекту на шкоду синхронічному. Представником молодограматизму був основоположник Московської лінгвістичної школи