МЗ-во, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників. Предметом МЗ-ва є мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх взаємозв’язках та взаємодії з інши соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розв-ку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умовою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини. МЗ-во — одна з найдавніших і найрозгалуженіших наук. Усі мовознавчі дослідж. розподіляють між двома підрозділами цієї науки — конкретним (частковим) і загальним МЗ-вом. Конкретне МЗ-во вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо). Загальне МЗ-во вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, а також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі заг. МЗ-ва, на дві групи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним МЗ-вом. У такому разі загальне МЗ-во — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкретних лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На відміну від власне заг. МЗ-ва до теоретичного МЗ-ва можуть бути віднесені лише лінгвістичні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інш явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся проблематика теоретичного МЗ-ва може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її організація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3) методологія МЗ-ва.Традиційно не розмежовують загальне й теоретичне МЗ-во і всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві. Між конкретним і загальним МЗ-вом існує тісний зв’язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих мов, з часом входить до теорії заг. МЗ-ва і, навпаки, кожне теоретичне досягнення використовується у практиці дослідж. конкретних мов. Існують й інш детальніші класифікації мовознавчих дисциплін. В конкретному (частковому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахронічне. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конструктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвістика мовл.) і генетичне (історичне) МЗ-во. У межах заг. виділяють зіставне (типологічне) МЗ-во, яке методом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним МЗ-вом виокремлюють прикладне МЗ-во. МЗ-во розвивається спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розв-ку. Головне завдання заг. МЗ-ва — розширення загальнолінгвістичної підготовки словесника.
