Сант-Агостіно, Рим, Джакомо Пьєтрасанта, 1483 Архітектори епохи Відродження запозичили характерні риси римської класичної архітектури. Тим не менш, форма будівель та їх призначення, як і основні принципи містобудування, змінилися з античних часів. Римляни ніколи не будували будівель, подібних церквам раннього періоду розвитку відродженого класичного стилю або особнякам фінансово успішних купців XV століття. У свою чергу в описуваний час не було потреби зводити величезні споруди для проведення спортивних змагань або громадські лазні, які будували римляни. Класичні норми вивчалися і відтворювали для того, щоб служити сучасним на той час завданням.
Планові рішення
План Собору Святого Петра
(за Мікеланджело)
План будівель епохи Відродження визначено прямокутними формами, симетрією і пропорцією, заснованої на модулі. У храмах модулем часто є ширина прольоту нефа. Проблему цілісної єдності конструкції і фасаду вперше усвідомив Брунеллески, хоча він і не вирішив остаточно проблему ні в одній зі своїх робіт. Вперше цей принцип проявляється в будівлі Альберти - це базиліка ді Сант Андреа в Мантуї. Удосконалення проекту світського будівлі в стилі Відродження почалося в XVI столітті і вищої точки досягла в творчості Палладіо.
