Накануне Парижской конференции, а потом и на ней самой обсуждался вопрос: приглашать Советскую Россию или иные государственные образования, возникшие после крушения Российской империи и претендующие на правопреемничество от исторической России, на конференцию. Хотя никто не отрицал вклада Русской императорской армии в общую победу, Россия не попала на конференцию по следующим причинам:
Участники Антанты называли Россию «предательницей интересов союзников» — Россия 3 марта 1918 года в Бресте подписала мирный договор с Германией и вышла из войны. Таким образом, она грубо нарушила свои обязательства по Антанте не подписывать сепаратный договор с противником. Германия, воспользовавшись ситуацией, перебросила большую часть своих войск с Восточного на Западный фронт и летом 1918 года пыталась переломить ход войны в свою пользу. Спасти положение помогли американские войска.
Большевистский режим в России считали временным явлением, который не собирались признавать, а приглашение его представителей на конференцию означало бы фактическое его признание.
Было заявлено, что на конференции представлены государства-победители, а Россия — страна, побеждённая в войне. Таким образом, представители России на конференцию приглашены не было
РСФР – так і не була фактично визнана світом.
Рапалльський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікоюі Німецькою Державою було укладено 16 квітня 1922 р. в місті Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції.
І Росія, і Німеччина були державами, що програли Першу світову війну. Для Росії вона завершилась сепаратним Договором з Центральними державами у Бресті-Литовському (березень 1918), для Німеччини — Версальським договором з державами Антанти (червень 1919). Політичні діячі Росії і Німеччини розглядали ці договори як несправедливі і «грабіжницькі», що і підштовхувало їх до взаємодії.
- Договір передбачав негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних і консульських відносин між РРФСР і Німеччиною.
- Сторони взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових витрат і невійськових збитків і домовлялися про порядок врегулювання розбіжностей між собою. Німеччина визнавала націоналізацію німецької державної і приватної власності в РРФСР і відмовлялася від претензій, що випливали «із заходів РРФСР або її органів по відношенню до німецьких громадян або до їхніх особистих прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав».
- Обидві сторони визнали принцип найбільшого сприяння як основу правових і економічних відносин, зобов'язувалися сприяти розвитку торговельно-економічних зв'язків. Німецький уряд заявляв про свою готовність надати німецьким фірмам допомогу в справі розвитку ділових зв'язків з радянськими організаціями.
- Договір було укладено без вказівки терміну.
- Крім того сторони обмінялися секретними нотами з приводу погодження дій відповідно до ст. 2 Договору на випадок визнання Росією претензій якоїсь третьої держави.
З боку Росії (РРФСР) договір підписав Народний комісар закордонних справ Георгій Чічерін. З боку Німецької Держави (Веймарської республіки) — Райхсміністр закордонних справ доктор Вальтер Ратенау. Офіційне повідомлення про підписання Рапалльського договору було опубліковане в «Известиях ВЦИК» 19 квітня 1922 р. під заголовком «від Народного комісаріату закордонних справ».
Рапалльській договір означав розірвання міжнародної дипломатичної ізоляції більшовицької диктатури Радянської Росії .Договір був ратифікований Всеросійським центральним виконавчим комітетом 16 травня і райхстаґом Німеччини 4 липня 1922 року.
Реакцією на цей договір з боку країн — учасниць Генуезької конференції, була колективна нота, щодо обурення підписання такого договору між двома країна таємно. «Питання, що їх зачіпає цей договір, саме у цей час є предметом перемовин між представниками Росії і представниками всіх інших запрошених на конференцію держав, серед інших і Німеччини. Ледве тиждень тому німецький канцлер на першому засіданні зробив заяву, що німецька делегація буде співпрацювати з іншими державами в справі вирішення цих питань у дусі абсолютної чесності та солідарності»
Одним із наслідків Договору від 16 квітня 1922 року було започаткування широкомасштабної військової співпраці Радянської Росії (пізніше — СРСР) і Німеччини.
Ця співпраця почалася раніше із зустрічі колишнього керівника німецької розвідки полковника у відставці Вальтера Ніколаї з Головою Раднаркому В. Ульяновим (Леніним), а продовжувалась на підставі так званого «Договору Радека — фон Секта (нім. Johannes Friedrich Leopold von Seeckt)» (1922) протягом 20-х — початку 30-х років. Договір
Провідні країни світу почали побоюватися створення ромійсько – радянського блоку, особливо Франція.
