Хоча український законодавець відмовився від термінології "засіб доказування", фактично в частині 2 ст 57 ЦПК встановлює їх вичерпний перелік. Отже, засіб доказування - це джерело, в якому зафіксовано зміст доказу. Такими засобами можуть бути:
- пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи;
- показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини;
- письмові докази - будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи;
- речові докази - предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи;
- висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників є одним із засобів доказування в цивільному процесі. Проте, на відміну від ЦПК УРСР 1963 року, засобом доказування будуть вважатися лише такі пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, які дані ними під час допиту за правилами, які встановлені для допиту свідків.
Допит сторони як свідка не означає зміну процесуального статусу. Йдеться лише про дотримання під час допиту сторони або третьої особи (їх представників) процедури, яка встановлена для допиту свідка.
Пояснення бувають трьох видів: твердження, визнання та заперечення.
Твердження - це пояснення, в якому містяться відомості про факти, які згідно із законом повинні доводити сторони та треті особи.
Визнання - це пояснення, яке містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доводити інша сторона.
Визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Позасудове визнання не має значення, оскільки воно здійснюється поза процесуальною формою його одержання в цивільному процесі. Визнання ж в суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому цивільно-процесуальному порядку і процесуальній формі.
Визнання факту може бути беззастережним, тобто простим або із застереженням, тобто кваліфікованим. Простим є визнання, коли особа повністю визнає певний факт, а кваліфікованим може бути таке визнання, коли особа визнає певний факт, проте зазначає певні специфічні дані, які стосуються даного факту.
Відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Процесуальним наслідком визнання в цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. Це підтверджується нормою ч. 1 ст. 61 ЦПК України, згідно якої обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Заперечення - це пояснення, в якому заперечуються факти, наведені іншими особами, які беруть участь у справі.
Засобом доказування будуть вважатися лише такі пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, які дані ними в якості свідків. Такі пояснення можуть бути дані зазначеними особами лише в судовому засіданні. Порядок допиту сторін, третіх осіб та їхніх представників, визначено статтею 184 ЦПК України, згідно якої вказані особи допитуються як свідки згідно із статтями 180 - 182, що встановлюють загальний порядок допиту свідків.
Даний засіб доказування є більш ефективним для правильного вирішення справи, на відміну від пояснень сторін та третіх осіб, передбачених ЦПК України 1963 року, оскільки тепер за надання суду неправдивої інформації сторони треті особи та їхні представники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання.
