Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавс твом цивільними процесуальними засобами (гарантіями).
Норми цивільного процесуального права характеризуються такими ознаками:
1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм в цивільному процесуальному законодавстві немає;
2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, для суду, учасників цивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участі у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;
3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;
4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності; 5) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства по захисту ' прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. ,
Правова норма за структурою складається з певних частин. В теорії права домінує положення, що таких частин три: гіпотеза — визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція — встановлює правила поведінки; санкція — наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції.
Але аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як тричленну, так і двочленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза — свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція — якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ
Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза — свідків, які постійно проживають поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція — може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу.
Структурні елементи норм цивільного процесуального права мають різний характер, в зв'язку з чим можуть бути класифіковані. Гіпотези поділяються:
а) за характером викладених в них обставин — на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права.;
б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на загальні умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню.
Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм цього ж нормативно-правового акту, в яких такі, правила визначені. Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на норми з іншого нормативно-правового акту, в яких ці правила повинні бути встановлені.
Дія ЦП закону за колом осіб осіб полягає в тому що суд захищає права свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб , осіб без громадянства , іноземців , іноземних юридичних осіб, органи та посадові особи та міжнародних організацій які мають право звертатися до судів України ,а суд повинен поважати честь і гідність усіх учасників ЦП та здійснювати правосуддя на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси національності , статті, етнічного походження, соціального походження, майнового стану ,місце проживання ,мовних та інших ознак .
Дія закону в часі зводиться до того що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи по суті. Закон який встановлює нові обов'язки скасовує або звужує права учасників цивільного процесу чи обмежує їх використання нема зворотної дії в часі.
Дія ЦП норм в просторі - поширюються на всю територію України і всі суди цивільної юриздикції повинні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ .
В практиці можуть виникнути випадки коли в законодавстві відсутня норма яка регулює конкретні відносини, тоді суд повинен застосовувати аналогію закону, що означає використати закон який регулює подібні за змістом відносини. Якщо такого закону не знайдеться, суду треба виходити із загальних засад законодавства. Тобто застосовувати аналогію права.
