М.С. Грушевський (1866-1934) – видатний український історик, археолог, соціолог, літературознавець, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч.
Історична концепція М. Грушевського ґрунтувалась на здобутках європейської науки, а її методологічні засади оригінально і своєрідно поєднували найновіші теорії історичного процесу, які знаменували перехід від класичної до модерністської парадигми у східноєвропейській історіографії.
В історіософії М.Грушевського історичний процес є безперервною еволюцією з прогресивним спрямуванням, яка має багатовимірний характер. Еволюціонування, розвиток є для нього сутнісною характеристикою існування людства як сукупності націй, націй як кінцевих суб’єктів історії, і менш загальних історичних феноменів, таких як держава, література, релігія тощо. Загальноісторичний процес у М. Грушевського неможливо розглядати як однолінійний. Однозначно визначеним є тільки загальний напрям історії – прогрес.
Узагалі процес еволюції нації, на думку М. Грушевського, розвивається у трьох головних площинах – політичній, суспільно-економічній та культурній, які, в свою чергу, діляться на багато інших вужче спеціалізованих сфер розвитку. Ці три головні сфери охоплюють собою "обсяг" історичного існування нації. Слід зазначити, що ці сфери не тотожні і їх пріоритетність не постійна для історії - вона змінюється відповідно до конкретного моменту історичного розвитку. Занепад і застій в одній із площин історичної еволюції компенсується прогресом та успіхами в інших. Найчастіше М. Грушевський називає пріоритетними соціально-політичну та культурну сфери історичного розвитку.
Прогресивний розвиток "народу-нації" для М. Грушевського можливий лише за умови, коли нація, усвідомлюючи власну самобутність, у всіх сферах свого розвитку контактує із іншими народами, збагачуючи себе та доповнюючи своїми здобутками поступовий рух людства. Пов'язування М. Грушевським еволюції "народу-нації" із загальним прогресом людства дає підстави стверджувати вплив просвітницької філософії на його світогляд.
Для всіх історіософських теорій, як прогресивного, так і регресивного спрямувань, велике значення має питання критеріїв історичного прогресу. Для праць М. Грушевського характерні в основному два таких критерії: відповідності "загальнолюдському" напряму історичного розвитку та корисності того чи іншого явища для формування нації. При цьому, якщо перший часто виступає як програмовий, то другий більше використовується у безпосередній практиці історичного дослідження. Саме другий критерій часто діє в оцінках М. Грушевського всупереч класично-позитивістським критеріям прогресу.
З огляду на цей головний критерій, що діє протягом усього історично-еволюційного процесу формування нації з етнографічної маси, одні і ті ж явища на різних етапах історії нації або у різних своїх формах виступають то прогресивними, то регресивними.
Керуючись критерієм "корисності для нації", М. Грушевський оцінював всі сфери історичного життя українців. У більш завуальованій формі це проявилось в оцінці прогресивності державної форми існування нації як соціального організму. Взагалі ж, судячи з праць історика різних хронологічних періодів його наукової еволюції, держава як форма існування національного організму завжди оцінювалася ним неоднозначно. Так, у перших працях М. Грушевського державний організм характеризувався негативно. Але навіть у тих працях, де вчений показує регресивний характер держави, він переходить до її оцінки з загальнонаціональних позицій, з точки зору корисності для нації.
Найбільш явно критерій корисності для нації проявляється при розгляді М. Грушевським її культурного розвитку. Поступ науки, культури, освіти він вважав критерієм і змістом історичного прогресу. До цього історик надає їм національного забарвлення, таким чином розширюючи їх. З точки зору загальнолюдського прогресу культурний розвиток є прогресивним явищем, але, як вважає історик, з точки зору національності засвоєння хоч і більш прогресивної, але національне чужої культури, без "обробки" її засобами культури національної є, безперечно, явищем регресивним. Висновок ученого: поширення культури, безумовно, є прогресивним явищем, але ця культура повинна мати національне коріння і характер, тобто це поширення має відповідати критерію корисності для нації.
Критерій прогресу у М. Грушевського має яскраве етичне забарвлення: подекуди у його працях ідея прогресу ототожнюється з ідеями добра та справедливості. Із проблемою візи історичного прогресу М. Грушевського безпосередньо пов'язане питання про його ставлення до революційних змін у суспільстві на противагу еволюційним. Пріоритетним для нього все-таки є еволюційний шлях в історії. Чим вищий, на думку вченого, рівень культури народу, тим більше його боротьба набуває не революційного, а реформаторського характеру. Реформаторські, поступові зміни є ознакою політичної зрілості суспільства. Історичний процес М. Грушевський розумів як динамічний, еволюційний та поступальний.
Вчений схилявся до розуміння закономірного розвитку історичного процесу, але розвитку, відмінного від природного світу, бо більш складного і багатофакторного. Неприйнятними для нього є спрощення та схематизація історичного минулого.
Питання закономірності історичного процесу найповніше розкрите М. Грушевським у праці "Початки громадянства. Генетична соціологія", яка стала підсумком його роздумів над характером історико-соціального розвитку. Саме в цій праці учений чітко поставив питання про можливість вичленування в процесі дослідження особливих законів історико-соціальної еволюції. Він наголосив й на потребі аналізу великої кількості фактів життя та індуктивного характеру виведення з них закономірностей і тенденцій.
Таким чином, історична концепція М. Грушевського ґрунтувалась на важливих здобутках наукової суспільної думки. Історичний процес учений трактував як еволюційний та поступовий. Об'єктом дослідження вченого є "народ-нація", який у своїй еволюції в конкретних природно-географічних умовах і у взаємодії з іншими народами створює частину матеріальної і духовної культури, що є елементом загальнолюдського поступу до торжества ідеалів гуманізму. Рушієм цього поступу є прагнення до подолання суперечностей, котрі постійно виникають у суспільстві між процесами соціальної диференціації та інтеграції. Вчений схилявся до розуміння закономірного розвитку історичного процесу, але цей розвиток інший, ніж у природному світі, бо більш складний і багатофакторний.
Методологічні погляди М. Грушевського формувалася під впливом декількох філософських систем – просвітництва, романтизму, позитивізму, неокантіанства та ін. Завдяки цьому учений зміг створити оригінальну теорію історичного процесу, що й досі привертає увагу дослідників своєю націленістю на всебічне вивчення соціальних явищ у їх історичному розвитку.
