Народився у селі Гирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер село Шевченкове Конотопського району Сумської області) в сім’ї службовця з дрібнопомісних дворян, предки якого належали до козацько-старшинського роду Лазаревських. Тут він прожив безвиїздно до 7 років.
Сім'я у Лазаревських була велика і через недостаток коштів не було змоги мати учителя дома для О.М. Лазаревського. Через це його в 1842 році відвезли до старшого брата Федора, який в той час був студентом Харківського університету.
В 1844 році він поступив на навчання в перший клас Конотопської повітової школи, де провчився до 1846 року. У лютому 1850 року Лазаревський був принятий до 3 класу Другої Петербурзької гімназії
1 серпня 1854 року Олександр Матвійович вступив на історично-філологічний факультет Петербургського університету. У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. 15 вересня 1859 р. він був зачислений канцелярським урядовцем до Петербургського Губернського правління, але менше ніж через рік, 22 червня 1860 року перейшов урядовцем до Археографічної комісії, яка тоді існувала при Департаменті Міністерства народної освіти.
12 листопада 1861 року Лазаревский обраний членом губернського статистичного комітету, шро на той час були єдиною інституцією по губерніях, де могла проводитись науково-дослідницька робота з вивчення історії, етнографії та статистики відповідних регіонів.
7 червня 1865 року Лазаревського призначено на посаду губернського секретаря "по крестьянским делам Присутствия", а 21 червня того ж року й на посаду секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету. В цей час він міг прийнятись за наукову та архівну працю і розгорнув її в широкому масштабі.
У вересні 1865 р. Лазаревський одружився з Катериною Федорівною Лащинскою, яка була його сусідкою по Гирявці та родичкою по матері. Через це довелось просити дозволу на шлюб у архієрея .
Працюючи в архіві Чернігівської Казеної палати, О.М. Лазаревський відкрив там Румянцевський Опис Малоросії (який вважався втраченим), про що 16 листопада 1865 року зробив відповідну доповідь на засіданні Статистичного комітету.
7 листопада 1866 року був призначений членом Полтавського окружного суду.
З 1880 — у Києві він член судової палати. Член історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників журналу «Киевская Старина».
Через своїх братів, особливо Михайла, був близко знайомий з Тарасом Григоровичем Шевченко. Лазаревський був присутній при ньому, коли наближався день смерті поета і бачив його за півдоби до кончини, описав останній день його життя, зібрав перші матеріали до історії дитинства поета і супроводжував тіло його до Канева спільно з художником Честахівським.
Лазаревський — автор близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України 17-18 ст. Головну увагу історик приділив дослідженню історії селянства — «Малоросійські посполиті селяни 1648-1788» (1866), козацької старшини і Шляхти — «Нариси дворянських родів Чернігівської губернії» (1868), «Нариси малоросійських фамілій» (1875-76), «Люди старої Малоросії» (1882-88), колонізації та землеволодіння — «Опис старої Малоросії» (1888-1902), адміністративно-судового устрою Гетьманщини — «Суди в старій Малоросії» (1898) та ін. Л. видав важливі документальні публікації: «Щоденник М. Ханенка» (1884), «Сулимівський архів» (1884), «Мотижинський архів» (1890), «Щоденник генерального підскарбія Якова Маркевича» (1893-97), «Любецький архів графа Милорадовича» (1898) та ін.
В основі історичної концепції Лазаревського лежала ідея народництва. В своїх працях історик підкреслював визиск українського селянства з боку козацької старшини і як результат — неприхильне ставлення до Гетьманщини та її діячів («Замітки про Мазепу», 1878; «Павло Полуботок», 1880). Зосереджуючись в основному на соціально-економічних проблемах, Лазаревський менше уваги звертав на політичний занепад Гетьманщини внаслідок колоніальної політики російського уряду. Це зумовило деяку однобокість історичної концепції вченого, що підкреслювала українська історіографія, хоча високо оцінила його вкладу розвиток історичної науки в Україні.
Заслугою Лазаревського є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення у вивченні історії Лівобережної України другої половини 17-18 століть.
Дослідження історії
Здобув популярність, як історик. Саме він відкрив Рум'янівське «Описание Малороссии», що вважалося втраченим.
Лазаревський вів дослідження на території Лівобережної України. Найбільш відомі його праці: «Очерки малороссийских фамилий», «Малороссийские посполите крестьяне (1648-1783 гг.)», «Описание старой Малороссии» та ін. Саме він відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівний матеріал).
Бібліографічна діяльність
Щодо бібліографії, то вчений почав нею займатися ще з юнацьких років. У 1853 р., навчаючись у старших класах гімназії, він надрукував у «Черниговских губернських відомостях» свій «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Цим посібником молодий бібліограф прагнув «принести хотя малую лепту на пользу науки…». До покажчику ввійшла російська та українська книжково-журнальна література – історична і бібліографічна, а також роботи з географії, статистики та етнографії – всього 154 джерела.
Цей «Опыт», поклав початок історичній бібліографії в Україні. Про нього позитивно віднісся «Журнал Министерства народного просвещения», історик-славіст О.М.Бодянський та відомий російський бібліограф Г.М.Геннаді.
Після позитивних відгуків про «Опыт», Лазаревський поставив за мету розширити свою працю. Поступивши до університету, він отримав вихід до Петербурзької публічної бібліотеки.
Займаючись в бібліотеці, він обробляє першу частину свого покажчика (російську). У 1858 р. надсилає перший випуск «Указателя источников для изучения Малороссийского края» О.М.Бодянському.
В цьому «Указатели» подано майже в чотири рази більше джерел ніж в «Опыте». Всього зареєстровано 554 номери за 1622-1857 рр. За складом покажчик наближався до загального покажчика з українознавства.
«Указатель источников» вийшов з посвятою Бодянському, саме він був першим учителем Лазаревського з бібліографії. Бодянський навчав старанності бібліографування та не прощав бібліографічних неточностей.
Паралельно з підготовною «Указателя» Лазаревський розпочав роботу над складанням іншого великого посібника – «Украинская литературная летопись». Цей літопис він вів протягом трьох років – 1856-1858. За ці роки бібліограф зареєстрував 70 книг і статей.
«Летопись» являла собою критико-бібліографічний огляд поточної української та українознавчої літератури.
Праці
- Исторический очерк Батурина (1625-1760)/ А. Лазаревский. – Киев : Типогр. В.И. Завадзкого, 1891. – 18 с. – Оттиск из 6 книги "Чтений в Историческом обществе Нестора Летописца";
- О собирании материалов для истории освобождения крестьян от крепостной зависимости в пяти губерниях Киевского учебного округа/Ал. Лазаревский. – [б.м.] : [б.вид.]. – 8 с. – Авт. указ. в коце статьи. - Отд. оттиск.;
- По поводу ста лет от смерти графа П.А. Румянцева/Ал. Лазаревский. – 16 с. – Отд. оттиск из "Киевской старины". - Конволют. Перепл. с перепиской П.А. Румянцева (6 писем);
- Историко-статистические сведения о населенных местностях Конотопского уезда/Ал. Лазаревский. – Киев : ТИпография К.Н. Милевского, 1890. – 24 с. – Отд. оттиск из памятной книжки Конотопского земства.;
- "Сведения о церковных школах и богадельнях в старой Малороссии в XVIII в.";
- "Очерки старейших дворянских родов Черниговской губ." (там же, кн. 2, вып. 1 и 2);
- "Павел Полуботок" ("Рус. Архив" 1880);
- "Из истории сел и селян левобережной Малороссии" ("Киевская Старина", 1891, 1 и 11);
Видання Лазаревського
- "Обозрение Румянцевской описи Малороссии", Чернигов, 1866—85 (Л. принадлежит первая половина "Обозрения", вып. 1 и 2 и часть 3 до стр. 415);
- "Описание Черниговского наместничества, Д. Пащенка" ("Записки Черн. Губ. Стат. Комитета", кн. 2, приложение);
Проблеми історії Росії та України в працях Василя Осиповича Ключевського (1841-1911 рр.)
Був учнем Соловйова. Закінчив Московський університет. Син священика. З 1879 р. до 1905 р. завідував кафедрою Російською історією Московського університету. До Ключевського ніхто не опублікував свого курсу лекцій.
Ключевський з найдавніших часів до середини 19 ст. – 5 томів.
Магістерська дисертація – «роль монастирів в освоєнні російської Півночі». Але Іконніков випередив його і поміняв тему «Древнерусские жития святых, как исторические источники». Опрацював понад 5 тис. житій святих. Він довів, що у житіях святих багато недостовірного.
Докторська дисертація – «Боярская дума» (1882 р.), де сформульовану концепцію російського історичного процесу, яку він розвинув в курсі Русской истории. У цій праці він висуває такі тези:
- 10-11 ст. (Київська Русь) – основні заняття слов’ян цього періоду – торгівля. Місто – центр торгівлі. У місті сформувався промисловий клас, поряд сформувався служилий клас (князівська дружина). Органом цих 2-х класів були віче і рада при князі (Боярська дума). У процесі колонізації центр із Києва перемістився у Пн.-Сх. Русь. Тепер основним заняттям стає сільське господарство. Промисловість зникає. Князі стають вотчинниками. При московських князях утворюється новий клас – московське боярство. У 16 ст формується урядова аристократія. Боярська дума стає оплотом політичних вимог цієї аристократії.
У 17 ст. занепадає урядовий клас. Дума втрачає своє значення, у 18 ст. вона зникає.
Вважав, що держава є орган, який регулює відносини чи стосунки між землевласниками, селянами.
«Курс русской истории» (5 т.). охоплює 86 лекцій з найдавніших часів до середини 19 ст. перші 4 лекції присвячені методології історії, плану курсу, визначення, що таке історія, роль географічного фактору. Ключевський тут визначив 3 основні сили які керують людським співжиттям:
- Особистість людини;
- Людське суспільство;
- Природа країни.
Російську історію поділив на:
- 8-13 ст. – Русь Дніпровська, міська, торгова;
- 13-серидина 15 ст. Русь Верхньоволжська, удільно-князівська;
- Сер. 15 – 20 рр. 17 ст. – Русь Велика,Московська, Царсько-боярська4
- Сер. 17 – сер. 19 ст. – Великоросійський, імператорсько-дворянський, період кріпосного господарства і фабрично-заводського.
І. він не норманіст, але і норманіст. Поч.. 1-й період із 6 ст., коли в районі Карпат існував військовий союз Сх. Слов’ян на чолі з князем дулібів. Союз розпався на племена, племена на роди, роди на дрібні двори або сімейне господарство. Провідною в цей період була торгівля. Міста торгові об’єднувалися в торговий округ. Це перша політична організація на Русі.
З появою варягів виникає 2-га політична організація. Спочатку вони були охоронцями, а потім і завойовниками.
Об’єднання варягів з торговим округом привело до утворення 3 політичних організацій – Великого князівства Руського.
ІІ. Причини занепаду:
- Антагонізм імущих і неімущих;
- Набіг половців.
Одна частина пішла на Захід (р-н Карпат), інша – на Пн. – Сх.(район Верхньої Волги).
Ключевський був монархістом.
Риси 2-го періоду: на зміну міської області Київ Русі прийшов князівський уділ. Характеризуючи московських князів він їх називав «бледными тенями киевских князей». Порівнює їх із сміливими хижаками. Не перебільшував негативного впливу татаро-монгол, зайняв середню позицію.
ІІІ.
- Вважає що до середини 15 ст. склалась великоруська народність;
- Ця народність вела боротьбу за незалежність із зовнішніми ворогами;
- Шукає ця народність свій політичний центр, щоб відновити державну єдність, яка була часів Київської Русі.
Ключевський багато уваги приділяє епосі Івана 4. Вважає, що опричнина, яку Соловйов виправдовував «плод черезчур пужливого воображения царя».
Характеризуючи Івана 4 Ключевський вживає вперше термін «культ личности царя».
Розглядає причини походження кріпацтва. Опрацювавши сотні «порядных записей» довів, що основна причина виникнення залежності є приватний добровільний договір. Отже, походження кріпацтва – селянська заборгованість.
Риси:
IV.
- Воцаріння нової династії.
- Територія Росії розширюється до меж російського народонаселення.
- Занепадає роль боярства, зростає роль дворянства.
- Закріпачення селян.
- Зростання обробної промислової у житті країни.
Приділяє багато уваги вирішенню балтійського питання, багато пише про Петра. Засуджував кріпосне право.
У частині 45 і 46 лекцій описано Україну, Переяславську раду, її наслідки. У лекції 45 вживає тезу, що «Малоросія віддалася під захист московського царя». Козаків вважає справді відважними, безстрашними, але нездатними зорганізуватись. Вважає їх бродягами. Каже, що вони виникли у 15 ст.
Причини визвольної війни проти Польщі:
- Економічний фактор;
- Віра.
Позитивним у козацтві називає те, що вони оберігали кордони.
За Хмельницького каже, що він хотів лише налякати поляків, але не розривати з ними стосунки.
1968 р. вийшли «Дневники, письма, записки Ключевского».
