пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

право:
» ПРаво
» (Історіографія
I семестр:
» україни

Основні особливості історіографії в період розвитку буржуазних відносин в Україні і в Росії (2 пол. 19 ст.), і розвиток історичної науки. Західно-Європейська історіографія

Позитивізм в Росії, Україні і Західній Європі.

Падіння кріпосного права, буржуазні реформи, це вплинуло на публікацію. Завершився промисловий переворот. Росія залишилась абсолютною монархією.

Це період розквіту історичної думки, історичної науки, активна публікація документів.

Цьому періоду притаманні такі риси:

  • Значно розширюється проблематика досліджень;
  • Посилюється інтерес до економічної і соціальної історії:

А) розвиток промисловості і торгівлі;

Б) історія станів;

В) відносини між станами (Ключевський, Костомаров).

   -    розширюється значно джерельна база;

   -    великий вплив на російську історіографію зробив позитивізм. Причина цього – бурхливий розвиток точних наук. Позитивісти прагнули встановити зв’язок між природничими і суспільними науками. Для позитивізму характерне описання фактів і явищ, не дуже вникаючи в їх причини.

   - Ключевський і Костомаров проявляли інтерес до історії народу. Костомаров висунув тезу, що вивчати історію без етнографії неможливо4

    - зміцнюють свої наукові позиції і здобутки представники «державно-юридичної школи». Вивчали:

        А) історію державних установ;

        Б) історію законодавства;

        В) станів;

        Г) стосунки між станами.

  -  виникає напрям істориків професіоналів, які видавали багато праць, присвячених історії родини Романових (Дубровін). Вивчали історію зовнішньої політики (Іловайський, Шільдер, Татіщев, Дубровін);

  -  виникає народницька історіографія;

  -  марксистська історіографія.

 У січні 1897 р. – перший Всеросійський перепис, за ним проживає 23,4 млн. чол.  1863 р. у Підросійській Україні – 13,4 млн.

В Росії понад 95 % селян жили общинами. В Україні приблизно 80 % жили одноосібно.

В цей час дуже поширеними були хлопомани (Антонович, Тадей Рильський). Польські історики зробили великий внесок  у справі етнографічного, статистичного збирання матеріалів.

Йосиф Гнаці Крашевський (автор 130 романів з історії України) – поляк. Шайноха, Роллє, Ровіта-Гавронський, Дубецький, Кубаля – поляки.

Олександр Яблонський (1829-1901) Дорошенко назвав його: «Нестор дослідження української минувшини у польській історіографії» - на першому місці.

 1830-1894 – Михайло Роллє – понад 130 творів автор – на другому місці. Дорошенко називав їх українськими поляками.

В’ячеслав Липинський (1882-1931) – найпрогресивніший історик, соціолог, політик, публіцист, дійсний член НТШ. Діяльність присвятив «повернення до українства сполонізованої шляхти». Написав «Шляхта на Україні» (1929 р.). погляди близькі до Костомарова та Антоновича. Про відновлення України – його ідея.

Позитивізм (від латинського – доведений, доказаний). Корені позитивізму у просвітника Сенсімона (1760-1825) основа поглядів – признання закономірності і прогресивності розвитку людства, яке у майбутньому прийде до справедливого соціалістичного устрою.

Рушієм історії і зміни систем він вважав суперечності між старими порядками та елементами нових.

Він вважав, що причиною цих суперечностей є результат розумової діяльності. Його ідеї розвинув його секретар і фундатор французького позитивізму Огюст Ком (1798-1857).

Він здійснив класифікацію наук і науку про суспільство назвав соціальною фізикою. Потім перейменував на соціологію. Написав «Курс позитивної філософії» 6 т. На його думку соціологія повинна будуватись за взірцем природничих наук. Суспільний розвиток зумовлюється поєднанням трьох гармонійних факторів:

  • Матеріальна підстава;
  • Духовна;
  • Моральна;
  • Держава, церква, сім’я – їх представники.

Вплив позитивізму на інтелектуальне життя – величезний. Важливу роль зробив Іполіт Пен (1828-1933). 1898 р. – 2 професори Сорбони Шарль Ланглуа (1860-1929) і Шарль Сеньобос (1854-1942) видали підручник історичного методу, який називався «Вступ до вивчення історії», де класичний зразок позитивістської методології.

Англійський філософ і соціолог Гербер Спенсер (1820-1903 рр.), спираючись на еволюційне вчення Дарвіна, створив систему «синтетичної філософії», яка об’єднала всі теоретичні науки того часу. Свою доктрину виклав у десятитомнику. Вважав, що на відміну від Канта, який створив «походження ідеї», Спенсер прагнув створити картину речей, тобто зовнішню освіту, виокремив 3 види еволюцій процесів:

  1. Неорганічний;
  2. Органічний (жива природа);
  3. Над органічний(суспільство).

Таким чином суспільство було включене у загальноеволюційний процес  природи. Складеним для Спенсера було розмежування соціології та історії.

У цей період історія користувалась великим престижем. Заявив – соціологія – справжня історична наука ,а традиційну історію зараховував до описово-розповідних дисциплін.

Позитивізм привернув увагу дослідників до питання про:

  • Вплив на соціальні процеси різних факторів:

А) природного середовища;

В) господарства;

Г) духовно-психологічних явищ.

Надзвичайно популярною була праця англійського Сабокля (1821-1826) – «Історія цивілізації Англії» в 2-х томах. Мав намір написати багатотомні історію світової цивілізації.

Наукове пізнання можливе тільки методами природничих наук. Серед них віділяв:

  • експериментальний;
  • типологічний;
  • порівняльний;
  • статистичний.

На думку Бокеля суспільство зазнавало впливу 2-х груп закономірностей:

І. природничик, географічно-кліматичних;

ІІ. Розумово-психічних.

Фізик, хімік, фізіолог Джон Дрепер (1811-1882) дуже популяризував принцип позитивізму в Америці.

Отож, історики багатьох європейських країн, почали дуже жваво цікавитися різними сторонами суспільного життя. На основі позитивізму зароджуються окремі напрями і школи:

  • економічної теорії
  • соціальної історії
  • історії культури
  • історії держави і права

теоретики позитивізму в різних країнах концентрували увагу на історичних фактах і процесах, пояснюючи їх з позиції емпіризму.

Під впливом Леопольда Ранке і позитивізму історики продовжували надавати великої ваги скрупульозному вивченню джерел. Група руських істориків створила «Малонімецьку школу». Представники її поєднували ідеї від німецької класичної філософії до позитивізму.

Вони дотримувались і бачили зміст історії в етично-моральному вдосконаленні людини.

Нове у цій школі – визнання повної політичної за ангажованості в історії. Глава цієї школи Дройзен (1818-1884) у своїх «невеличких працях» - «Історія пруської політики» (14 т.) «Нариси підстав історії». Одним з перших виступив проти позитивізму, бо для нього історія – це втілення морально цілісного світу людини. За таких умов історична наука взагалі неможлива, бо вона представляє собою політику минулого, подібну до того, як сама політика є історією сьогодення. Він вказав на обмеженість можливостей історика у дослідженні минулого, тому, що свідомість історика «обтяжена належністю до певної нації, культури, політики, релігії». Одну й ту ж подію тлумачать по-різному.

Дройзен, «досліджуючи-розуміти», таким чином не істина, а розуміння є завданням історії.

Як результат недовіри позитивізму у другій половині 19 ст. філософія історії поділилась на дві галузі:

  1. конструктивна філософія історії, яка формувала теорії про зміст, сенс і мету історичного процесу (розвиток і зміни об’єкту);
  2. формальна історія філософії концентрує увагу на теорії і логіці історичного пізнання (пізнавальні зусилля суб’єкта).

Згодом народилась окрема наукова дисципліна, яка була пов’язана як з філософією, так і з історією. Називалась методологією історії або теорія історії, в залежності від змісту, який вкладається. Крім позитивізму в Росії була широко популярною теорія Карла Бюхера (1847-1930) – «Виникнення народного господарства (1893)». За ним людство проходить три ступені господарського розвитку:

  1. сімейне (домашнє, натуральне господарство):
  • матеріальні блага споживаються в тому ж господарстві, де й виробляються.
  1. Міське виробництво: обмін уже існує, але обмежується рамками місцевого ринку (матеріальні блага безпосередньо переходять з рук виробника до споживача);
  2. Народне – охоплює всю країну. Є посередник.

Грань, що відділяє сімейне від міського – середина Середньовіччя.

Народне господарство в кожній країні визначились густотою населення. Поширеною була теорія економічного матеріалізму. Суть: економіка є визначальною в житті суспільства; економіка – ключ до розуміння політики.


24.04.2015; 15:33
хиты: 309
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
новая история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь