Після Першої світової війни, коли розпались Австро-Угорська та Російська імперії і на їхніх руїнах утворилися молоді держави Фінляндія, Чехо-Словаччина, Угорщина та Україна (УНР, ЗУНР). Природне побоювання цих держав нової експансії з боку російського імперіалізму - білого й червоного, - на думку С.Рудницького, повинно зближувати їх з Україною і, в кінцевому підсумку, привести до формування „балтійсько-понтійської” федерації у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України. Ядром федерації мала б стати Україна як найбільша серед зазначених держав. Така федерація сприяла б виживанню цих держав, стала би бар'єром проти проникнення російського імперіалізму у Середню і Західну Європу. Тепер, коли розпався СРСР, ідеї цієї балтійсько-чорноморської доктрини знову відроджуються. Тут дуже важливу роль відіграє чинник виходу України не лише на Чорне, але й через Польщу і Литву - на Балтійське море і завдяки цьому - у північно-західну Європу.
