Наукове визначення енерговиробничого циклу (ЕВЦ) належить М. Колосовському. Аналізуючи зв'язки виробництва усередині ТВК "за вертикаллю" й "за горизонталлю", він дійшов висновку, що для господарювання "стійкий не лише вихідний виробничий процес, але й широка сфера виробничих групувань довкола основного процесу". Таку "типову, існуючу сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено (співпідпорядковано) довкола основного процесу для даного різновиду енергії й сировини", він запропонував назвати енерговиробничим циклом.
Це визначення відбиває найважливіші властивості енер-говиробничих циклів:
— співпідпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному, певному провідному різновиді сировини або енергії;
— територіальну стійкість сукупності;
— типовість для різних районів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку.
Перша класифікація ЕВЦ М. Колосовського містила 8 циклів:
1) пірометалургійний цикл чорних металів;
2) пірометалурпиніїй цикл кочьорових металів;
3) нафтоенергохімічний;
4) сукупність пдроенергопромислових циклів;
5) сукупність циклів переробної індустрії;
6) лісоенергетичний;
7) сукупність індустріально-аграрних циклів;
8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.
Структура ЕВЦ наближена до деревоподібної форми:
"стовбур дерева" утворений вертикальним процесом циклу, "верховіття" — горизонтальними гілками, "коріння" поширюється в довколишнє природне середовище, а "плоди" — це продукти, що надходять до кінцевого споживання.
