У воєнні роки мало хто вивчав саме географію України. Одним з них був Рудницький Степан Львович. Головні праці С. Рудницького: "Нинішня географія" (1905р.), "Начерк географічної термінології" (1908 р.), "Коротка географія України" (1910—1914 рр.), "Україна: земля і народ" (1916 р.), "Україна — наш рідний край" (1917 р.), "Основи землезнавства України" (1924, 1926 рр.), "Основи геології й морфології Закарпаття" (1925, 1926 рр.), "Завдання географічної науки на українських землях" (1927 р.).
С.Рудницький значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії.
Оригінальну концепцію С. Л. Рудницький виклав у працях «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923).В концепції С. Л. Рудницького на оригінальній основі досліджуються і викладаються проблеми України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української держави.
Степан Рудницький активно розробляв балто-чорноморську геополітичну доктрину. Він звертав увагу на той факт, що головне місто староруської держави, її політична столиця - Київ, розташоване на своєрідному перехресті головної української ріки Дніпра і межі Полісся із Лісостепом, приблизно на однаковій відстані як західного, так і до східного кордону розселення українців. Саме внаслідок використання цього географічно зручного та економічно вигідного маршруту ще київські князі активно суперничали на півдні за панування на Чорному морі з Візантією, а з ІХ ст.., визначився традиційний "шлях із варяг у греки", що простягнувся від Балтики до візантійських земель. що основною віссю для України має бути не схід-захід, а південь-північ.
Розробив методологічні основи української картографії, обґрунтував методику створення географічних карт (передусім навчальних), розробив основи транскрипції географічних назв українською мовою. Проте своєрідним картографічним "проривом" була поява в 1907 році підготовленої вченим першої української карти світу ("Карта півкуль Західної і Східної"), виданої у Відні, а також на радянській Україні в 3932 р. — "Фізичної карти УРСР" .
