В плані надання потужних імпульсів географічним дослідженням треба розглядати антропогеографічні ідеї та погляди Степана Рудницького .Широка сфера досліджень зумовила наявність різних поглядів і національних шкіл у рамках самої антропогеографії, що часто ігнорується сучасними істориками науки. Розвиток антропогеографії (географії людини) започаткували німецькі вчені Ріттер, Ріхтгофен, окремі її положення розвивали Кірхгоф, Вальтер Пенк. Найяскравішим і найбільш суперечливим представником цього напрямку в географії був німецький учений Ратцель, який у фундаментальній праці "Антропогеографія" обґрунтував теоретичні принципи, напрями досліджень і завдання власне антропогеографії. Широке поширення серед антропогеографів універсальних теорій соціального розвитку, що пропонували всезагальні закони розвитку суспільства і несли значний відтінок спекуляції, значно послабили позиції антропогеографів. Елементи антропогеографії існують зараз у вигляді енвайронменталізму, а також частково в деяких інших концепціях. Засновником української школи антропогеографів, генератором багатьох ідей, ініціатором важливих досліджень і був Степан Рудницький. Теоретичні питання антропогеографії у зв’язку з іншими галузями і в історичному контексті висвітлені в таких працях, як "Нинішня географія" (1905), "Про становище історичної географії в системі сучасного землезнання" (1914), "Проблеми географії України" (1919). С. Рудницький, розглядуючи місце антропогеографії в системі географічних наук, вважав, що географія, загалом, природнича наука, виступав проти дуалізму в географії, мотивуючи це тим, що поділ географії на природничу і гуманітарну частини порушить її органічну єдність. І, займаючись людиною як органічною частиною природи та у зв’язку із суспільними відносинами, географія побудує міст між природничими і гуманітарними науками. Разом з цим Рудницький підкреслював, що людина не так залежить від природних чинників, як рослини чи тварини, і відзначав її велику перетворюючу роль.
