Розвиток СГ у стародавньому світі (Геродот, Ератосфен, Страбон)

Суспільна (соціально-економічна) географія має давню історію. Як окремий напрямок у географічній науці вона виникла ще у древній Греції (VII—III ст. до Хр.). Наприклад, відомий давньогрецький історик і філософ Геродот(описав Середземноморське побережжя, узбережжя чорного й Азовського морів, Єгипет,басейн Нілу), а пізніше грецько-римський учений Страбон були водночас і великими дослідниками-географами. Першого вважають фундатором історії і географії, другого — батьком суспільного зеслезнавства. Ератосфен- батько географії.
Загальні риси старогрецького і римського періоду такі:
1) було висунуто ряд ідей, що отримали підтвердження і розвиток у пізніші періоди (ділення географії на загальну і описову, ідея кулястості Землі, наявності теплових поясів, ідея географічного району тощо);
2) було покладено початок застосування історико-генетичного і порівняльно-географічного методів дослідження;    
3) описано відомі землі, "всесвіт" або, як на той час називали, "ойкумену". У певному розумінні, "ойкумена" — це заселена земля (вже у старогрецькі часи знали і незаселені пустельні чи гірські території - "анойкумену"; крім того, вважалося, що у жаркому і південному субтропічному поясі люди не проживають). Ойкумена греків розширювалась від часів Гекатея (546-480 pp. до Хр.) до Птоломея;
4) грецько-римська географія багато наукових ідей і географічних описів запозичила у древніх вавилонян, індусів, фінікійців. Але її здобутки тривалий час не були відомі середньовічній християнській Європі;
5) безпосередньою спадкоємицею старогрецької стала арабська географія. Від арабів географічні ідеї давніх Греції і Риму перейшли у Європу.