Дана теоретична концепція припускає, що розвиток виробництва в ринкових умовах не є рівномірним у всіх галузях, а завжди можна виділити найбільш динамічні галузі, які стимулюють розвиток усієї економіки і являють собою «полюси розвитку». На цій теорії ґрунтується концепція необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. Автором теорії "полюсів зростання" є французький учений Ф. Перру (50-ті роки XX ст.). Він поглибив теорію центральних міст В. Кристаллера, використовуючи балансовий метод (модель "витрати — випуск") В. Леонтьєва. Значною мірою концепція Перру відповідає ідеям районних територіально-виробничих комплексів відомого радянського науковця М.М. Колосовського.
В основі теорії лежить уявлення про визначну роль у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари і послуги. Центри й ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найефективніше їх використання. Звідси й територіальна концентрація підприємств , яка зумовлює формування полюсів економічного зростання.
Теорія отримала визнання як основна теорія ініціювання поширення розвитку. В її основі лежить ефект домінування, відкритий Ф. Перру. З теорії полюсів зростання відомі роботи Г. Мюрдаля і А. Хіршмана.Хоча концепція Ф.Перру має практичне значення, вона не змогла зайняти позицію головної теорії економічного зростання.В умовах української національної економіки дана теорія може знайти практичне застосування в розробці стратегії центрів економічного зростання.
