Основними діями мислення, на яких базується теорія аргументації, є доведення і спростування. Поняття «доведення» є неоднозначним. В широкому смислі доведенням є наведення будь-яких доказів на користь якогось положення. Основою доведення є закон достатньої підстави, згідно з яким кожне твердження повинно бути обґрунтоване іншими думками, істинність яких безсумнівна. Аргументами можуть бути речові докази, емпіричні факти, наприклад, «Йде дощ», «Ми працюємо в бібліотеці» та ін. В таких випадках ми не стільки доводимо щось, скільки засвідчуємо це. Так само немає сенсу спростовувати очевидне. Однак в багатьох інших випадках необхідно логічно доводити або спростовувати певні факти і події, думки і висловлювання, реальність яких викликає сумнів.
Доведенням називається інтелектуальна операція, що полягає у встановленні істинності певного судження через його виведення з інших суджень, істинність яких вважається встановленою до цієї операції і незалежно від неї.
Основні правила доведення тези:
- Теза повинна бути виразно сформульованою, не містити внутрішньої суперечності.
- Теза повинна бути однаковою протягом всього доведення. Це випливає з вимог закону достатньої підстави. Якщо фактично доводиться щось інше, ніж ця теза, виникає помилка «підміна тези» або «ухиляння від тези». Наприклад, якщо доводити, що моральна поведінка сприяє життєвим успіхам, а насправді говорити про необхідність дотримуватися правових норм як основу життєвих успіхів, означає допускати відхилення від тези. Відверта «підміна тези» зустрічається не дуже часто. Зазвичай ця помилка робиться через неоднозначність у тлумаченні понять, що містяться в тезі, або відбувається лише частковий відхід від тези (зокрема, те, що стосується лише частини речей переноситься на всі речі). Наприклад, часто можна почути висловлювання, що всі політики – нечесні люди (теза), аргументами зазвичай виступають тут конкретні випадки аморальні вчинків в сфері політичної діяльності. Такі аргументи стосуються лише частини предметів даного класу, а не всіх, тобто насправді доводиться дещо інша теза, ніж спочатку заявлена.
Варіантом підміни тези є недостатність доказів, внаслідок чого теза лишається частково не доведеною. Коли наводиться забагато доказів, виникає класична помилка «хто багато доводить, той нічого не доводить». За такої ситуації з наведених аргументів слідує не тільки дана теза, але й якесь інше твердження. Наприклад, якщо для доведення тези, що поліцейський іноді вимушений застосовувати зброю, навести аргумент, що застосування зброї - найбільш ефективний метод боротьби зі злочинцями, то з цього аргументу слідує не тільки вказана теза, але й припущення, що застосування зброї може бути неефективним у боротьбі із злочинцями, оскільки злочинність виникає в більшості через соціальні причини тощо.
Зустрічається також і помилка, яку прийнято називати «аргумент до людини». Замість доведення чи спростування тези звертають увагу на особистість людини, яка висловила цю тезу. Наприклад, якщо політик висуває положення про необхідність політичної реформи, його опоненти не спростовують цю тезу, наводячи аргументи, що заперечують необхідність проведення реформи, а вказують на аморальні вчинки цього політика, негативні риси його характеру, висловлюють сумнів в його інтелектуальних здібностях тощо. «Аргумент до людини» використовують і в тих випадках, коли бажають спростувати обвинувачення і для цього намагаються всіляко підкреслити позитивні якості обвинуваченого, наприклад, що він – добрий сім’янин, християнин, веде благодійну діяльність та ін.
Якщо теза, яка має бути доведена (спростована), підміняється тезою, що діє на почуття, припускаються помилки «аргумент до публіки». Логічний процес підміняється психологічним впливом. У суперечці людина звертається не до свого опонента, а до інших людей і навіть випадкових свідків, щоби привернути їх на свій бік, діючи не на їх розум, а на їх настрої і емоції. Такий прийом зазвичай використовується нечесними політиками, які прагнуть підкорити натовп своїй волі. Варіантом зазначеної помилки є аргумент до авторитету, тобто прийняття тези по суті відбувається не через доведення або спростування антитези, а через те, що ця теза належить авторитетній особі.
У разі, якщо замість доведення або спростування тези намагаються викликати співчуття, припускаються помилки, відомої як «аргумент до жалості». Дуже часто люди, що просять допомоги у якійсь справі, вдаються до прохань, прибирають вбогого вигляду, щоб викликати співчуття у того, до кого звертаються.
Те, що у назвах зазначених помилок використовується слово «аргумент», не означає в даному випадку, що йдеться про недотримання правил для аргументів, оскільки про істинність чи хибність аргументів в даній ситуації не йдеться.
