Українська Православна Церква (Московського Патріярхату була утворена рішенням Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви (30—31 січня 1990 р.) і «перебуває в особливих стосунках підпорядкованості Московській Патріархії, у канонічному і молитовному єднанні з нею». Тобто, згідно з «Положенням про Екзархат» Українському Екзархату Московської Патріярхії по суті було надано оцю нову назву – Українська Православна Церква.
Українську Православну Церкву—Київський Патріярхат (УПЦ—КП) очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
УПЦ-КП утворена в червні 1992 р. на Всеукраїнському Православному Соборі.
Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ) очолює Митрополит Мефодій (без титулу Патріарха).
Перше юридичне оформлення УАПЦ відбулося у березні 1919-го року. Перше відродження УАПЦ (до середини 30-х років ХХ ст.) супроводжувалося переслідуваннями, гоніннями, репресіями, ув’язненнями. В умовах більшовицького терору широко практикувались акції дискредитації, висміювання священнослужителів аж до грубо сфабрикованих судових процесів. Під час Другої Світової війни відбулося ще одне відродження УАПЦ, коли на єпископа Переяславського було висвячено Мстислава Скрипника – майбутнього Патріарха УАПЦ. Третє відродження Церкви почалося в лютому 1989-го, коли зорганізувався відповідний Комітет на чолі зі священиком Б. Михайлечком. У серпні того ж року за сприянням Комітету утворилася перша в Україні автокефальна парафія – Петро-Павлівський храм у Львові (настоятель – Володимир Ярема).
Ці три Православні Церкви існують і далі як окремі. Логічно постає проблема їх об’єднання в один Патріархат, але на перешкоді такому процесові стоїть чимало нерозв’язаних проблем (брак належної свідомості серед духовенства і віруючих, відсутність чіткої державницької позиції щодо церкви у представників різних гілок влади). Ситуація ускладнюється ще й позицією Матірної Церкви православних українців – Константинопольської Патріархії, яка й досі не визначилась щодо свого ставлення до утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, хоч за останні роки були проведені дво- і багатосторонні зустрічі (переважно поза межами України), але вони не дали бажаних позитивних наслідків.
Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) виникла 1596 року внаслідок укладення церковної унії (союзу) частини православного духовенства Київської Митрополії (України і Білорусії) з Римо-Католицькою Церквою. Спочатку вона мала назву «Уніатська Церква» і тільки в кінці XVIII ст. стала називатися «Греко-Католицькою», щоб зафіксувати адміністративне підпорядкування Католицькому Римові, і водночас підкреслити візантійську обрядову орієнтацію.
Після смерті Митрополита Андрія Шептицького почалися інтенсивніші гоніння на УГКЦ. У квітні 1945-го р. були арештовані і ув’язнені єпископи Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Микита Будка, Григорій Хомишин, Іван Лятишенський разом із сотнями інших священиків, монахів, монахинь, сотнями тисяч віруючих.
Греко-католики (вірні, духовенство, епископат), починаючи із 60-х рр. XX ст., докладають різноманітних зусиль для того, щоб УГКЦ отримала патріарший статус, що дало б можливість відновлювати східно-візантійські традиції, втрачені під час латинізації – проникнення деяких звичаєво-обрядових елементів із Римо-Католицької Церкви.
Римо-Католицька Церква (РКЦ). В Україні, конкретніше – в Галичині, перші чернечі чини РКЦ появилися ще у XIII ст. Розпорядженням Папи Григорія XI було засновано Митрополію і Архидієцезію (Архиєпископію), спочатку в Перемишлі, а потім у Львові (1412 року). Відмінність між православними і католицькими (УГКЦ і РКЦ) церквами полягає в тому, що другі підпорядковуються Риму, і тому основною причиною всіх проблем у стосунках між вищенаведеними церквами є небажання одних підпорядковуватись іншим, тому загалом, взаємини між церквами є досить напруженими.
В Україні є також багато інших дрібних церков, сект, релігій, які не такі поширені на території України, тому немає сенсу детально їх розглядати.
