Значення моралі та моральних орієнтацій для людини зумовлене перш за все тим, що людська поведінка не має жорсткої біологічної чи-то ситуативно-дійової детермінації. Іншими словами, людські дії не відбуваються за схемою "стимул - реакція". Звідси випливає те, що людина, по-перше, повинна набути навички соціально-культурних дій, їх планування та контролювання, а по-друге, що вона може обирати в тих же самих ситуаціях життя різні схеми поведінки. Але що саме вона вибере? Куди спрямує свої дії та прагнення? - Ці питання і є найпершими питаннями моральної людської орієнтації. В наш час найчастіше мораль визначають як вчення про цінності людського буття, серед яких в європейській традиції фігурують в якості найперших Істина, Добро і Краса. Оскільки істина постає метою пізнання, а краса - мотивом естетичної діяльності, то сферу моралі пов'язують із добром, а предмет етики - науки про мораль - інколи визначають як вчення про добро і зло. В реальних процесах суспільного життя існує принаймні два розряди норм, що визначають людську поведінку: моральні норми та юридичні. В сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують буквально усі сфери та явища людської життєдіяльності. Виникає питання: а яку роль при тому грають моральні норми? Шукаючи відповідь на це питання, важливо звернути увагу на те, що юридичні норми запроваджуються спеціальними владними органами так само, як існують спеціальні органи, що слідкують за їх виконанням та карають за їх порушення. Нічого подібного не існує у відношенні до моральних норм, оскільки вони тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Звідси й випливає, що мораль стосується внутрішнього (а не зовнішнього) відношення людини до того, що і як вона робить. Для дійсного життя людини недостатньо того, що вона дотримується якихось правил або інструкцій в своїй діяльності; інколи ще більш важливого значення набуває питання про те, із яким настроєм, з якими життєвими установками та почуттями вона це здійснює. Отже, моральні норми визначають людські дії із середини людського єства, його духовного та душевного станів.
Історики і культурологи досить часто висловлюють думку про те, що між релігією та мораллю немає прямого зв'язку: мораль виникає раніше від релігії і стосується реальних людей і не менш реальних стосунків між ними, в той час як релігія лише згодом привласнює собі прерогативу диктувати певні моральні настанови людям, апелюючи при тому до надлюдського. Тому ситуація склалась таким чином, що мораль та релігія взаємно перехрещувались в історії, проте не ототожнювались і не поглинали одна одну. Але їх взаємодія виливалась в цілому в процес, в якому мораль поступово освячувалась вищим божественним авторитетом, а релігія все більше і більше наближалась до людини.
Таким чином, можна стверджувати, що релігія як на протязі історії культури і суспільного життя, так і в наш час перебуває в активному діалозі, напруженому сперечанні та взаємовпливах із мораллю. А це значить, що вона приймала та продовжує приймати активну участь у людському самоусвідомленні, самоосмисленні та намаганнях людини вирішити найважливіші питання свого життя.
