Умовивід – найбільш досконала логічна форма, яка дозволяє отримувати нове знання через певне поєднання думок, істинність яких відома. Коли ми говоримо «міркувати», «мислити», «обдумувати», - це означає процес побудови умовиводів. Спостерігаючи і усвідомлюючи цей процес через логічний аналіз умовиводів, можна розвивати і вдосконалювати навички ефективної розумової діяльності. Знання правил умовиводу не тільки допомагає уникати хибних висновків, але й сприяє просуванню до істини найбільш оптимальними шляхами.
Судження є формою мислення, яка дозволяє нам засвоювати навколишній світ, пізнавати себе і ставити перед собою виразно окреслені цілі. В даному розділі традиційні підходи логічної науки до аналізу суджень суміщаються із здобутками логічної науки сьогоднішнього дня. Ознайомлення з основами логічної теорії суджень є корисним і з позицій набуття звички замислюватися над істинністю чи хибністю власних висловлювань, сприяє прагненню дотримуватися істини і уникати хибних думок і, отже хибних вчинків. Вихід із складних ситуацій, спричинених заблудженнями і браком світла розуму один – через все той же ясний розум. «І зрозуміло, що не може бути висловлювань, які не є ані істинними, ані хибними, - відзначали французькі логіки Нового часу А.Арно і П.Ніколь, - адже будь-яке висловлювання, оскільки воно виражає наше судження про речі, істинне, якщо це судження відповідає дійсності, і хибне, якщо воно не відповідає дійсності».
Наведемо приклад судження: «Небо захмарене». Тут поняттю «небо» відповідає певний стан (властивість) «захмарене». Отже, в судженні йдеться не тільки про річ, але й про властивість.
Умовивід – форма мислення, в якій з одного, двох або більше суджень виводиться нове судження, логічно пов’язане з вихідними судженнями. В умовиводі є три елементи: засновки, висновок і зв’язка. Судження, з яких робиться висновок, називають засновками. Висновок – це судження, що виводиться із засновків. Зв’язка виражає логічне відношення між засновками і висновком, у мові їй відповідають такі слова і мовні звороти, як: «отже», «тому», «внаслідок цього» та ін.
Починаючи аналіз логічних форм, слід зазначити, що між логіками не існує згоди у питанні, яку з форм мислення вважати більш простою і розглядати першою: поняття чи судження. Не вдаючись до аргументації на користь однієї чи іншої думки, будемо вважати поняття вихідною формою абстрактного мислення.
Осмислення поняття як логічної форми почалося в античності. Так, ще Геракліт намагався встановити, що являє собою мислення в поняттях. Основи логічної теорії понять закладено у вченнях Платона і Арістотеля. Відомою є дискусія середньовічних мислителів щодо природи абстрактних понять (універсалій). І.Кант називав поняття всезагальним уявленням або уявленням того, що є спільним для багатьох предметів. В сучасній логічній літературі поняття більшою мірою трактується як форма абстрактного мислення.
