Християнство в Київській Русі стало офіційною релігією за князя Володимира Великого. Але поширювалось воно на українських теренах значно раніше. Свідченням цього є історичний переказ про апостола Андрія, якого Христос першим покликав до себе як духовного учня. Цей історичний факт має особливе значення для всієї подальшої історії поширення християнства на українських землях.
Особливо активізувався процес християнізації у VIII – IX ст., передовсім завдяки місіонерській діяльності святих Кирила і Мефодія. Їхні послідовники перейшли на землі сучасної Західної України – Закарпаття, Галичини, Надсяння, Волині, де християнізували окремі громади. Відомо, що східні кордони Моравії простяглися у другій половині IX ст. аж до ріки Стрий, а північно – східні – до Бугу. І саме ці терени підлягали Мефодієвій єпархії ще за 120 років до Володимирового хрещення.
Сприяв християнізації і сам факт охрещення перших князів Київської держави – Аскольда та Дира, а також деяких інших державних діячів. За князя Ігора християнізовано значною мірою не лише Київ, а й чимало території Київської Русі. Княгиня Ольга прийняла християнство, перебуваючи у Константинополі.
За князя Володимира Великого настала реальна потреба прийняти нову релігію на державному рівні. Ця подія централізувала державну структуру, зміцнювала державний авторитет, давала змогу пізнати й успадкувати багату культуру як Сходу, так і Заходу. Вважається, що першими київськими митрополитами були греки, хоча Українська Церква прагнула мати свого єпископа, однак Царгород не дотримувався цього.
Українські князі, як правило, не втручались у суто церковні справи. Цьому сприяв і сам державний устрій, який не мав ознак абсолютної монархії (як у Візантії), а практикувалась удільно – вічева система державного укладу, при якій Церква, унезалежнюючись від князя, виконувала дорадчі функції.
Період з І по Х ст. став часом повільного і тривалого утвердження нової релігії русичів в умовах одночасного співіснування язичницької і християнської вір, внаслідок чого сформувалось т. зв. двоєвір’я – особливий тип українського християнства, в якому синтезувались елементи християнства та язичництва.
Християнство в Київській Русі стало державною релігією, але візантійський цезаропапізм не прищепився на київському ґрунті, бо Русь не була абсолютистською монархією.