Протягом останніх десятиліть усе більше професійна етика сприймається як суспільна необхідність, породжена специфікою професійної діяльності державних службовців та соціальним контекстом, у якому вона функціонує, набуваючи усталеності й визнаної нормативності, стає важливим засобом соціалізації й, навіть, визначенням професійної відповідності, індикатором професійного добору. Слід зауважити, що основними, визначальними категоріями професійної етики є професійна честь і професійний обов'язок, перша з яких є головним змістовим елементом структури професійної свідомості, друга - визначальним механізмом її імперативності, обов'язковості , а разом вони забезпечують соціальну і професійну відповідальність службовця. Аналізуючи ситуацію в нашій державі, слід наголосити, що професійна етика є не витвором вузького кола професіоналів-функціонерів, ізольованих від пануючої в суспільстві моралі, а її специфічним поширенням на одну зі сфер буття суспільства, її модифікацією зі своїм кодексом офіційних і неофіційних принципів. Вона визначає засади взаємовідносин державних службовців із громадянами, суспільством і державою, практику діяльності і прийняття рішень, а також ставлення службовця до самого себе як до людини і громадянина, що виконує особливі за соціальною значущістю професійні обов'язки.
