Батьківщина ісламу – північно-західна частина Аравійського півострова - провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Аравія була здавна населена різними семітськими племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осідло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи худобу. Аравія була економічно і культурно зв'язана із сусідніми країнами - Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію. Один з важливих торгових вузлів знаходився у місті Мекка (біля узбережжя Червоного моря), яке перетворилося у великий торговий і політичний центр Аравії. Родово-племінна знать племені курейшитів, що населяло цей регіон, мала з торгівлі величезні вигоди. Мекка перетворюється також у релігійний центр всіх арабів. Історично склалося так, що кожне плем'я мало своїх богів, але поступово вірування племен, сильніших у політичному і економічному відношенні, почали витісняти вірування слабших родів і племен. Найвпливовішим було плем'я курейшитів, йому належало древнє святилище Кааба (з арабської мови - куб.), що знаходилося в Мецці і було побудоване задовго до появи ісламу. У IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, тому що торговельні дороги перемістилися на схід у Сасанидский Іран. Це порушило економічну рівновагу, що складалася століттями. Кочівники, що втратили прибутки від караванної торгівлі, стали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Збільшилася потреба у землі, що вело до зростання сутичок між племенами. Починається розпад родово-племінного ладу та формування класового суспільства. Визрівала необхідність в об'єднанні роздріблених племен. Це з необхідністю відбилося на релігійних поглядах: виник рух за злиття племінних культів, за вшанування єдиного верховного бога Аллаха. Серед арабів виник релігійний рух ханіфів, що шанували єдиного бога. За таких умов і розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда (Магомета), який став засновником мусульманства. Звідси ще одна його назва -магометанство.
Розповідають, що коли Мухаммед перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився архангел Джебраїл з наказом нести людям істинне слово - слово Аллаха. Ця подія відбулася в 610 р., коли Мухаммеду було приблизно 40 років, і відтоді він почав проповідувати нове релігійне вчення: закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Аллаха, єдиного Бога. Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує. У світі усе відбувається з волі одного Аллаха. Мухаммед проповідував також братство віруючих, необхідність допомагати бідним, прості норми моралі.
Однак аристократична верхівка племені курейшитів не прийняла його вчення.. Тому Мухаммед був змушений у 622 р. переселитися з Мекки в Медину. Формально ця подія вважається початком існування мусульманської спільноти, бо саме в Медині Мухаммед на основі існуючої громади своїх прихильників створює новий тип общини. Вона базувалась не на кровній спорідненості, а на релігійній вірі: ті, що вірили в Аллаха, ставали членами общини, жили не за родовими заповідями, а за моральними нормами, що їх проповідував Мухаммед. Ця община також збудувала першу мечеть. Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення. Іслам користується місячним календарем, який має 354 днів і ділиться на 12 місяців. Кожний третій рік є високосний (355 днів). Непарні місяці мусульманського календаря мають 30 днів, парні 29.
Нове вчення знайшло відгук у мединських низів. А войовничі виступи нового пророка проти мекканців залучили на сторону Мухаммеда і частину мединської знаті, бо між Мединою і Меккою протягом багатьох років велася запекла боротьба за сфери економічного та культового впливу. У 630 р. Мухаммед із своїми численними прибічниками повернувся в Мекку. Це повернення відбулося мирним шляхом тому, що, за переказами, Мухаммед пообіцяв не мститися нікому, якщо мешканці Мекки не будуть чинити опір і відчинять браму міста. За тими ж переказами, цю обіцянку Мухаммед виконав. Каабу було проголошено головним мусульманським святилищем, а всіх ідолів викинули із храму. Це було прихильно сприйнято населенням Мекки, яка тепер перетворювалася в центр ісламу.
Об’єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда - праведні халіфи, які вважалися спадкоємцями, заступниками Мухаммеда, а пізніше і представниками Аллаха на землі. Вони зосередили у своїх руках усю повноту світської і духовної влади. Іслам швидко поширився по всій території Аравії і перетворився в панівну релігію арабської держави. Внаслідок завойовницьких походів незабаром він також поширився і на сусідні землі.