Індульгенція — у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві сповіді. Індульгенції базуються на віруванні в те, що гріх, хоча прощений, повинен тим не менш мати кару на землі або в чистилищі. Церква може відпустити ці кари завдяки заслугам Христа та святих.
Практикування індульгенцій повстало в ранній церкві, коли сповідникам і тим, хто зазнавали мучеництва, дозволялося заступатися за покаяльників — і таким чином втихомирювати кару накладену на них.
Спочатку індульгенція наддавалась після розкаяння, яке мало проявитись в добрих справах (піст, милостиня, паломництво). З часом виникло переконання, що за заслуги Христа, Богоматері, святих і мучеників у розпорядженні Церкви є невичерпну скарбницю «добрих справ», які дають церкві право на видачу індульгенцій.
Богословська концепція індульгенції впершее булла розроблена у творах Гуго Сен-Шерского. Ця концепція булла визнана церквою в 1343 році папою Климентієм VI.
У часи пізніх середніх віків, індульгенції стали виражатися грошовою вартістю, що викликало обурення багатьох віруючих, бо провадило до широкого зловживання й було однією з головних причин атаки Лютера на церкву під час Реформації. Їх продаж заборонено в 1567 році папою Пієм V.
