Початок XVI ст. – доба радикального перелому в європейській культурі, коли формується нова парадигма, котра визначила її еволюцію на майбутні століття. Це був час великих ідейних поривань і спалення «єретиків», захоплення високими здобутками античної культури і полювання на «відьом», благочестивих диспутів і витончених тортур. Саме у цей період досягають піку релігійні конфлікти, що переросли у справжні релігійні рухи, спрямовані на широкомасштабне реформування католицької церкви. Тому цей рух називають Реформацією, а її наслідком стало утворення протестантизму. Це сукупність самостійних і різноманітних релігій, церков, що відрізняються одна від одної догматичними й канонічними особливостями. Протестанти не визнають католицького чистилища, відкидають православних і католицьких святих, ангелів, Богородицю; християнський триєдиний бог займає в них зовсім монопольне положення.
Головна відмінність протестантизму від католицизму й православ'я полягає у вченні про безпосередній зв'язок бога й людини. За словами протестантів, благодать сходить на людину від бога, оминаючи церкву, «порятунок» досягається тільки завдяки особистій вірі людини й волі бога.
У зв'язку з іншим відношенням людини до бога не тільки духівництву й церкві, але й релігійному культу в протестантизмі приділяється другорядне місце. Поклоніння мощам і іконам відсутнє, кількість таїнств скорочено до двох (хрещення й причастя), богослужіння, як правило, відбувається в проповідях, спільних молитвах і співах псалмів. Формально протестантизм ґрунтується на Біблії, але фактично в кожній протестантській релігії є свої символи віри, авторитети, «священні» книги.
