У богословсько – філософському трактаті «Наркіс» Сковорода висуває проблему самопізнання людини як основу усвідомлення своєї божественності, адже пізнати себе – означає пізнати логіку світобудови, зрозуміти у собі Бога. Самопізнана людина – це людина справжня і божественна, бо вона пізнала в собі Бога. Сковорода підноситься до надзвичайно глибокого осмислення людини як земної істоти, котра поєднала в собі вічність і точність, і перед котрою завжди відкрита таємниця воскресіння у вічності.
Перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто, зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі;
Оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно проявляє себе у порухах людського серця;
Треба прислухатись до голосу серця, бо саме в ньому повно проявляє себе людська суть (натура), серце є осередком духовного життя в людині, саме воно єднає раціональні й почуттєві складники світу людини, а також гармонізує знання та віру, що дає опору людині у плинному і непевному світі
