Історію організаційного оформлення християнства можна поділити на такі періоди: 30 – 313 рр., повязаний із заснуванням та розвитком християнської Церкви у боротьбі з Римською імперією та юдаїзмом: переіод легалізації християнства згідно з Міланським едиктом імператора Констянтина від 313 р. і до 1954 р., коли формуються організаційні й управлінські структури церкви.
Перша християнська громада виникла в Єрусалимі. Книга Діянь Св. Апостолів – історична книга Нового Завіту. Водночас вона несе в собі вчення про містичну сутність церкви. Зішестя Св. Духа, що відбулось на юдейське свято П'ятидесятниці, надала апостолам Ісуса та їх учням містичних здібностей та особливої наснаги у поширенні вчення Христа. Цей день вважається днем заснування Християнської Церкви. З П'ятидесятниці починається зміцнення громади християн у Єрусалимі та поширення християнства серед інших народів.
Впродовж першого тисячоліття н. е. Церква булла єдиною та неподільною. Протее християнство у ранній період відрізняється від наступних етапів свого розвитку. Книга діянь змальовує картину життя перших християнських громад. Вони складалтся переважно з бідних людей, у яких все було спільним. Рівність та демократичність устрою, де не існувало церковної ієрархії, виявлялась у спільних трапезах, яка складалася з білого хліба і червоного вина, розбвленого водою. Перші християни збиралися таємно на молитовні збори, співали гімни на честь Христа, слухали проповіді, які міг проголошувати будь – який член громади.
Згодом громада християн згуртувалась навколо єпископа, який був покликаний оберігати достовірність Ісусового вчення. Для священнослужителів було встановлено спеціальний білий одяг. Проповідувати проповіді і проводити богослужіння могли тепер тільки вони.
З ІІ – ІІІ стол. заможні люди починають вливатися у християнські громади. Поступово погляди на власність у християн змінюються: ідеали бідності, майнової рівності згасають. Поступово утворювалась церковна ієрархія. Вищим органом церковної організації стають церковні собори.
Римська імперія у перші три століття переслідувала християн. Імператор Троян заборонив збори християн. Імператор Нерон звинуватив християн у підпаленні Риму і багатьох стратив. Останні великі гоніння на християн відбулися наприкінці ІІІ ст. н. е. за імператора Діоклетіана. Але вони зазнали невдачі: християн було багато, вони Були організовані та проникли в усі верстви суспільства.
За імператора Констянтина Християнська Церква стає дозволенною і рівноправною з іншими релігіями. У 325 р. християнство проголошується державною релігією Римської імперії і конститується у державну Церкву. Костянтин сприяв розширенню влади і багатства єпископату, особливо римського єпископа, який фактично став главою Риму.
Перший Вселенський Нікейський Собор оформив ієрархію Християнської Церкви. Собор стає найвищим органом управління світової церкви.
