Проблема свободи давно хвилює філософів. Під свободою загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення. У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутність опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але це не так. Відсутність меж була б повною невизначеністю, по-друге, безмежність зробила б невизначеними і неможливими будь-які оцінки, тим більше тієї ж свободи. Свобода є швидше подоланням меж, а не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності.
До філософських ідей Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Тут враховується зв'язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи. Отже, свободи нема поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи. Свобода передбачає можливість змінити необхідність. Буквально вся культурна і виробнича діяльність людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей. Дії людини, яка не звертає уваги на необхідність, стають не свободою, а сваволю. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому рухові. Основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм – наполягання на необмежених можливостях людських дій, фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все наперед визначено; детермінізм – визнання внутрішнього зв’язку свободи з необхідністю, оказіоналізм – заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі з обставинами життя, визнання таких зв’язків виключно випадковими. Види свободи: 1. Зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально; 2.Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя; 3. Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій; 4 Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у внутрішньому ставленні до будь-чого. Характер проявів свободи: 1) негативний характер свободи («свобода від чогось»); 2) вірогідний характер свободи (можливість вибору з певних варіантів); 3) позитивно-творчий характер свободи (вміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти ключі до її розв’язання).
Свобода – це передусім не те, що надано людині, а те, що людина здобуває своєю думкою, волею.
